6. Духовне розпізнавання: впливу духів (духовного світу безтілесних істот) і внутрішніх порухів

 

Бо на що нам іще покладатися?

Що вірогіднішим стане за відчуття,

щоби правду і лжу розрізнити?

Лукрецій. „Про природу речей”

 

Хтось говорить! Чи в моїм нутрі

Власне горе шалене,

Чи отут, може, демон який

Насміхається з мене?

Хтось говорить! Чом чоло моє

Покривається потом?

Страшно? Ні! Та по серці се йде,

Мов розпаленим дротом.

Хто ти, дивний? Не бачу тебе,

Та від себе не струшу!

Тільки чую, як зір твій мені

Все вгризається в душу.

Іван Франко. „Мойсей”

 

ПРАВИЛА ДУХОВНОГО РОЗПІЗНАВАННЯ

 

Для відчуття і пізнання (зрозуміння) різних порухів у душі: добрих – щоб затримати, поганих – щоб відкинути [313 ДВ ].

 

*      духовне розпізнавання один з дарів Святого Духа

*      духовне розпізнавання читання мови нематеріальних істот

*      біблійні підстави духовного розпізнавання

*      духовне розпізнавання зовнішня чи внутрішня активність?

*      духовне розпізнавання самопізнання

*      духовне розпізнавання у широкому контексті

*      знання і відчування духовного світу

*      досвід св. Ігнатія Лойоли

*      правила духовного розпізнавання

*      „слово пізнання

*      духовне розпізнавання пошук і самовдосконалення

*      педагогіка Ісуса Христа щодо духовного розпізнавання

*      духовне розпізнавання авви Доротея

*      злий дух може наслідувати доброго

*      духовний досвід Емільєна Тардіфа

*      духовне розпізнавання і „знаки часу

*      духовне розпізнавання євреїв у пустелі

*      духовне розпізнавання розпізнавання стану своєї душі

*      духовне розпізнавання „Вихід” зі своїх обмежень

*      астрологія – розпізнавання реального майбутнього чи однієї з моделей майбутнього?

*      астрологія – різновидність фаталістичного світогляду

*      духовне розпізнавання – інтуїція, передбачення, передчуття, сновидіння

*      духовне розпізнавання – відчувати, усвідомлювати та розуміти

*      духовне розпізнавання – розпізнавання свого гріха, а не „правди”

*      духовне розпізнавання і духовність

*      духовне розпізнавання – зустріч із божественним

*      духовне розпізнавання – нищення „старої” і народження „нової” людини

*       роль уяви в духовному розпізнаванні

 

*  Духовне розпізнавання один з дарів Святого Духа

 

1 Кор. 12: „8. Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом, 9 а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, 10 а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів...”

1 Ів. 4, 1 : „Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони...”.

Лк. 12, 35-36 : „35 Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічу­вані! 36 І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому”.

 

*  Духовне розпізнавання читання мови нематеріальних істот

 

Розпізнавання впливу духів в першу чергу поєднується в нашій уяві з впливом нематеріальних істот чи сил. З давніх давен, відколи людина втратила Божий зір, довколишній світ став для неї загадкою. Але людство не втратило почуття  сакральності всесвіту та існування в ньому нематеріального чинника, духовних розумних істот, які намагаються якось впливати на життя людей. Духовний світ не прихований повністю, він проявляє себе матеріальними знаками і говорить до людини цими знаками. Необхідно навчитися добачати ці знаки і вміти їх прочитати – пізнати по них волю духів і богів. Так народжувалося знання більш глибокої суті явищ природи.

Але з часом постав інший спосіб розпізнавати волю богів: звертаючись до самого бога і виконуючи певний, зв’язаний з цим обряд. Древні євреї користувалися саме цим способом.

 

*  Біблійні підстави духовного розпізнавання

 

1 Сам. 14, 37-44: „37 І запитався Саул Бога: Чи зійти за филистимлянами? Чи даси їх в Ізраїлеву руку? Та Він не відповів йому того дня. 38 І сказав Саул: Зійдіться сюди всі видатні народу, і пізнайте та побачте, у чому стався той гріх сьогодні. 39 Бо як живий Господь, що допоміг Ізраїлеві, якщо він був хоча б на сині моїм Йонатані, то конче помре він! Та ніхто не відповів йому з усього народу. 40 І сказав він до всього Ізраїля: Ви станете на один бік, а я та син мій Йонатан на другий бік. І сказав той народ до Саула: Зроби, що добре в очах твоїх! 41 І сказав Саул до Господа, Бога Ізраїля: Дай же тумім! І був виявлений жеребком Йонатан та Саул, а народ повиходив оправданим. 42 І сказав Саул: Киньте поміж мною та поміж сином моїм Йонатаном. І був виявлений Йонатан. 43 І сказав Саул до Йонатана: Розкажи мені, що ти зробив? І розповів йому Йонатан і сказав: Я справді скуштував кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду. Ось я помру за це! 44 І сказав Саул: Так нехай зробить Бог, і так нехай додасть, що конче помреш, Йонатане!”

1 Сам. 23, 9-12 : „9 І дізнався Давид, що Саул задумує лихо на нього, і сказав до священика Евіятара: Принеси ефода! 10 І Давид сказав: Господи, Боже Ізраїлів! Дослухуючися, чув Твій раб, що Саул хоче ввійти до Кеїли, щоб вигубити місто через мене. 11 Чи видадуть мене громадяни Кеїли в його руку? Чи зійде Саул, як чув твій раб? Господи, Боже Ізраїлів, розповіж же Своєму рабові! І сказав Господь: Зійде. 12 І запитався Давид: Чи видадуть громадяни Кеїли мене та людей моїх у Саулову руку? А Господь сказав: Видадуть”.

Ми не знаємо, що таке тумім і ефод, але інформація, отримана таким шляхом, вважалася абсолютно достовірною – в першому випадку в Саула немає жодних сумнівів, що його син мусить вмерти; а в другому – Давид вірить, що пророцтво збудеться, і тому втікає.

Інші народи також мали своїх пророків, які в екзальтованому стані пророкували майбутнє і переказували відповідь богів на поставлені питання – згадаймо тільки грецьку піфію. Книга Чисел говорить про поганського пророка Ваала, який мав надприродну силу, і він слухає Бога іудеїв, а не своїх богів.

У багатьох древніх народів існують легенди, які говорять, що на зорі існування людської цивілізації божество послало до людей двох посланців з важливою інформацією. Один посланець передає правильно послання божества – ви будете жити вічно, інший спотворює – ви помрете. Люди без жодного розпізнавання  слухають другого посланця і втрачають безсмертя.

Але вся людська діяльність при такому розпізнаванні  була спрямована на зовнішній світ, а не на себе. Людина не прагнула змінювати себе, а лише зовнішній світ.

Ів. 10, 3-4 : „3 Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. 4 А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його”.

В часи Ісуса Христа вівчарі, які пасли отари, на ніч зганяли їх в одне місце, обнесене кам’яним муром, в якому був невеличкий отвір, через який могла протиснутися одна вівця. Один сторож міг вночі охороняти кілька стад, а вівчарі спали. Вранці вівчарі по черзі підходили до отвору і кликали своїх овець, які повинні були швидко розпізнати голос свого пастиря і вийти. Вівця, яка забарилася, лишалася всередині аж до наступного ранку. Отже, розпізнати голос свого пастиря означало потрапити на пасовище, не розпізнати – лишатися цілий день голодною. Вівчар повинен був вчити своїх овець розпізнавати його голос.

Діяльність Ісуса Христа подібна до праці пастиря: Він учив своїх учнів розпізнавати в Ньому Бога і Його божественну місію.

 

*  Духовне розпізнавання зовнішня чи внутрішня активність?

 

Мт. 19, 16-22 : „16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? 17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді. 18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. 19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. 20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені? 21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. 22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав”.

Досконалий – гр. τέλειος: а. про вік, розвинутий, зрілий, дорослий; б. як вираз, запозичений з термінології містерійних релігій, втаємничений, освячений; в. у моральному значенні, досконалий [1]. Цей термін має спільну основу з „τέλος” – завершення, ціль, і в древній грецькій філософії означав призначення людини. Отже, грецький термін „τέλειος” набагато ширший, ніж український переклад „досконалий”, і означає не тільки моральні якості, а спрямування до остаточного призначення людини: коли хочеш у повноті реалізувати своє людське покликання, коли хочеш усвідомити суть людського існування тощо.

Євр. 13, 21 : „ нехай вас удосконалить (καταρτίσαι) у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його".

Гр. „ καταρτίσαι” походить від „καταρτίζω”, і „для грекомовних християн древньої Церкви означало «озброїти армію для битви», «завантажити корабель для подорожі», «скласти зламану кістку», «виправляти», «привести до ладу» тощо”[2].

У Новому Завіті воно вживається у таких значеннях:

Мт. 4, 21 : „І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, Зеведеєвого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведеєм, їхнім батьком, що лагодили (καταρτίζοντας) свого невода в човні, і покликав Він їх”.

Мт. 21, 16 : „Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив (κατηρτίσω) Ти хвалу?”

Лк. 6, 40 : „Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись (κατηρτισμένος), кожен буде, як учитель його”.

Досконалість, у даному випадку, це не завершеність, яка визначається як те, до чого не можна нічого додати, і від чого не можна нічого відняти (як окреслюють музику Моцарта). Досконалість – це не досягнення вершини моральності чи святості після виконання слів Ісуса: піди, продай добра свої та й убогим роздай. Досконалість – це спрямованість: іди вслід за Мною. Це початковий рух у правильному напрямку.

Юнак на­стро­є­ний на зо­в­ніш­ню ак­тив­ність, на до­б­рі ді­ла у від­но­шен­ні до бли­ж­ньо­го, але не має ба­жан­ня вну­т­ріш­ніх змін, і на­віть не ус­ві­до­м­лює не­об­хід­ність змі­ни спо­со­бу ми­с­лен­ня  і сві­то­сприй­нят­тя. Як­що він по­с­лу­хає Ісу­са, то зо­в­ніш­нє ви­ко­нан­ня по­ра­ди спри­чи­нить де­п­ре­сію, жаль і не­за­до­во­лен­ня. Він ста­не не кра­щим, а гір­шим. От­же, спо­чат­ку не­об­хід­на вну­т­ріш­ня змі­на – на­вер­нен­ня, змі­на мен­таль­но­сті і змі­на шка­ли цін­но­стей. Зо­в­ніш­ні дії по­вин­ні бу­ти на­слід­ком вну­т­ріш­ніх змін. Щось по­діб­не від­бу­ва­є­ть­ся і під час ре­ко­лек­цій, і при зви­чай­но­му ду­хов­но­му ке­рів­ни­ц­т­ві. Ре­ко­ле­к­тант, на­стро­є­ний ли­ше на зо­в­ніш­ню ак­тив­ність, бу­де за­пи­ту­ва­ти: що йо­му ро­би­ти в кон­крет­ній жит­тє­вій си­ту­а­ції. А від­по­відь ду­хів­ни­ка бу­де спри­йма­ти так, як юнак сло­ва Ісу­са.

З досконалістю пов’язаний ще один гр. термін: „κάθαρσις” – очищення. Катарсис має різноманітні значення: очищення душі від пристрастей, гніву, страху, психотерапевтичне очищення від травмуючих споминів минулого, духовне очищення. Мовою св. Ігнатія  можемо сказати, що катарсис або досконалість – це звільнення від невпорядкованого потягу.

Отже, коли хочеш бути досконалим можемо також зрозуміти: коли хочеш бути чистим або коли хочеш звільнитися від невпорядкованого потягу.

Жан Данілю, пояснюючи духовну містику св. Григорія Ниського, розподіляє духовний шлях людини на сім етапів. Перші два етапи:

1)           добровільне рішення  про початок духовного життя і Божа благодать;

2)           поступ у духовному житті та його таїнственний вимір [3].

Мт. 19, 16-20 : „16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? 17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді. 18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. 19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. 20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?”

Це я виконав все – це перший етап духовного розвитку.

Мт. 19, 21-22 : „21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. 22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав”.

Продай добра свої й іди вслід за Мною – це другий етап духовного розвитку (досконалість), на який він не спромігся стати.

Чарльз Тейлор  першою найбільшою хворобою сучасності вважає індивідуалізм; другою – розчаклування світу або інструментальне мислення, яке спрямоване лише на зовнішній результат, на ефективність і зовнішню дієвість; третьою – м’який деспотизм влади, яка вже не є тоталітарною, а опікунською, але суть залишається та сама – за мене хтось думає і вирішує. „Перше занепокоєння пов’язане з тим, що можна було б назвати втратою смислу, нівелюванням моральних горизонтів. Друге – стосується затьмарення цілей перед лицем нестриманого інструментального мислення. Третє – пов’язане із втратою свободи [4] .

Біблейський юнак хворіє усіма хворобами: зосередженість на собі, на своїй досконалості, яку він розуміє своєрідно, по-своєму, згідно зі своїм моральним суб’єктивізмом; спрямованість на зовнішню активність, а не на внутрішню; сприйняття Ісуса як влади, яка покращить мій комфорт, у даному випадку – мій внутрішній емоційний стан, щоб я відчував умиротвореність, радість, спокій, відсутність бажання чинити внутрішні зусилля розуму  і волі.

Сучасна психологія відрізняє поняття „дія ” і „вчинок ”. Дія – це зовнішній акт, відірваний від внутрішнього акту, тобто дія – це щось поверхове, що не проникає глибоко у людське єство. Вчинок – це, в першу чергу, внутрішній глибинний акт, спрямований усередину людського єства, який змінює саму людину, і вже потім виходить назовні й виражається у формі зовнішнього акту. Ісус Христос направляв людей не на дії, а на вчинки, на зміну свого внутрішнього єства.

Відношення Ісуса з юнаком подібні до відношення Церкви з вірними. Християнин запитує Церкву: " що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?" Церква дає йому Божі й церковні заповіді, отримавши які, він відходить зажурений, тому що йому їх важко виконувати. Отже, Церква спрямовує християнина на зовнішню активність – моральні норми поведінки, етику, яка сама по собі мусить йому дати вічне життя. Той, хто хоче чогось глибшого, отримує детальнішу серію моральних приписів, які, навіть якщо і стосуються молитовних практик, то в своїй суті і намірах на внутрішні зміни людини направлені тільки посередньо.

Етичне християнство, добре само по собі, не розв’яже автоматично проблем людини, які в кінцевому результаті являються суто богословськими – їх породжує відчуження людини від Бога. Етичне християнство повинно намагатися ставати богословським – зовнішню релігійність перетворювати у внутрішню: допомагати людині налагоджувати особисті стосунки з Богом без усяких посередників.

Мт. 16, 24 : „ Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною .

Отже, головне зречися самого себе, а не продай добра свої та й убогим роздай. Зректися себе самого, свого „Я”, набагато важче, ніж матеріальних цінностей. Зречення матеріальних цінностей – це тільки етап на шляху до повного віддання себе Богові.

У духовному керівництві Церква не повинна закривати людині Бога, а сходити на задній план, зменшуючи своє посередництво.

Отже, духовне розпізнавання  в ігнатіанській духовності повинно бути направлене всередину свого серця і розуму.

 

*  Духовне розпізнавання – самопізнання

 

„Зрі­ле ста­в­лен­ня лю­ди­ни до сво­їх по­чут­тів мо­же про­яв­ля­ти­ся в зро­зу­мін­ні сво­го емо­цій­но­го жит­тя, а са­ме в умін­ні роз­пі­зна­ва­ти й ви­я­в­ля­ти що­раз шир­шу га­му по­чут­тів, пра­виль­но­му ви­зна­чен­ні пе­ре­ду­мов цих емо­цій­них пе­ре­жи­вань, спро­мо­ж­но­сті вста­но­в­лю­ва­ти при­чи­ни й ха­ра­к­тер пе­ре­жи­вань ін­ших осіб. Од­нак, на­віть най­то­ч­ні­шо­го роз­пі­зна­ван­ня емо­цій бу­де не­до­с­тат­ньо, як­що над ни­ми не здій­с­ню­ва­ти кон­т­роль. Лю­ди­на му­сить від най­мо­лод­ших ро­ків учи­тись па­ну­ва­ти над сво­ї­ми емо­ці­я­ми й по­чут­тя­ми, що­би знак емо­ції від­по­ві­дав мо­раль­но-су­с­піль­ній вар­то­сті си­ту­а­ції, в якій осо­ба опи­ни­ла­ся, а си­ла емо­цій­ної ре­ак­ції бу­ла про­пор­цій­на до жит­тє­вої зна­чи­мо­сті при­чи­ни, що її ви­кли­ка­ла. Усі на­ве­де­ні прин­ци­пи ма­ють ста­ти зав­дан­ням для ви­хо­ва­те­лів, а піз­ні­ше й для са­мої осо­би, ко­ли во­на змо­же роз­по­ча­ти пра­цю са­мо­ви­хо­ван­ня [5] .

 

*  Духовне розпізнавання у широкому контексті

 

Уявімо таку картину: жінка йде на базар купити кавун. Який кавун всередині, вона не знає, бачить лише зовнішні якості кавуна: колір, об’єм, вагу. Купує два кавуни, які зовнішньо чимось відрізняються. Приносить їх до дому, розрізує – і лише тоді може побачити які вони всередині і, скуштувавши, порівняти, який з них кращий. Маючи цей досвід, наступного разу вона буде купувати кавун, який зовнішнім виглядом буде подібний до того, який їй сподобався, отже буде робити своєрідне розпізнавання  – через те, що видиме, намагатись зрозуміти те, що невидиме, що знаходиться не на поверхні, а в глибині, зрозуміти і усвідомити суть даної речі. В даному випадку суттю даної речі, на яку вона спрямована і яку прагне зрозуміти, є смак кавуна. Але смакові властивості кавуна ще не становлять його найбільшої цінності. Гарний смак можуть спричиняти і штучні хімічні речовини, що він може у собі містити, що негативно позначатиметься на здоров’ї тих, хто його їстиме. Отже, не все, що блищить, золото. Щоби вміти вибрати кавун високої якості без хімічних домішок, потрібно перейти на наступний рівень розпізнавання і т.д.

Усе вищесказане стосується матеріального світу – того, що можна поміряти, зважити і перевірити матеріальними засобами, і розпізнавання  в такій площині означатиме здобування теоретичних знань про довколишній матеріальний світ, зовнішнє пізнання  світу.

Другою площиною розпізнавання  є сама людина, її внутрішній психічний світ, отже інтроспекція або самопізнання чи самоспостереження.

Третьою площиною розпізнавання  є духовний світ людини – вплив розумних безтілесних істот, тобто добрих і злих духів.

Ці три площини між собою тісно пов’язані, і основною є третя площина – саме вона вирішує і психічний стан людини, і її загальний світогляд, і ставлення до інших людей, і спосіб сприймання і пізнання  всесвіту.

 

*  Знання і відчування духовного світу

 

Чому ж тоді переважна більшість людей, навіть віруючих, що вірять і в існування Бога, і в існування ангелів та демонів, і являються активними практикуючими християнами, не відчувають впливу різних духів?

Їхнє релігійне життя – це не живе християнство, а деїзм: визнання існування Бога як першопричини всього сущого, і який не втручається в перебіг законів природи, не втручається в життя суспільства й індивідуума (за винятком окремих випадків, які називаються чудесами), з яким неможливо зав’язати особового контакту, з яким зустрінемося лише в потойбіччі, і релігійними практиками в земному житті заробляємо собі місце в майбутньому раю.

 

Две области: сияния и тьмы

Исследовать равно стремимся мы…

Баратынский

Преосвященний Інокентій, архієпископ Херсонський, повчає:

„Щоби відчути дотик духа темряви, потрібно бути світлим, а грішник – темрява. На чистому білому одязі примітною є і маленька плямка, а на чорному одязі не побачимо й великих чорних плям. У світлій і чистій душі навіть легка думка, що викликана дияволом, відразу породжує засоромлення, жаль та біль серця; а у душі грішника, темній і оскверненій, присутність самого диявола буде непомітною... Диявол, намагаючись звабити людину, в той самий час тримає її в переконанні, що вона вільна і діє за власною волею” [6] .

І тому переважна більшість людей приписує свою внутрішню активність – розумову, емоційну і почуттєву – внутрішнім чи зовнішнім подразникам: фізіологічним, фізичним, психічним, суспільним тощо, але не бачить у цьому втручання розумних безтілесних істот. І розпізнавання впливу духів і внутрішніх збуджень зводиться до матеріального рівня: вивчення впливу матеріального світу в різних його проявах і структурах.

 

*  Досвід св. Ігнатія Лойоли

 

Св. Ігнатій Лойола  в автобіографії описує як він дійшов до пізнання  впливу духовного світу на внутрішній світ людини:

„Через те, що він вельми полюбляв читати світські книги й „сумнівні”, відомі під назвою лицарських романів, то, відчувши себе краще, попросив, щоб йому дали якісь із них, аби збавити час. Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали „Життя Христа” та книгу життєписів святих кастильською мовою.

Пе­ре­чи­тав­ши їх ба­га­то ра­зів, він впо­до­бав со­бі те, про що в них йшло­ся. Про­те, від­кла­да­ю­чи час від ча­су кни­гу, він іно­ді за­ми­с­лю­вав­ся над ре­ча­ми, про які чи­тав, іно­ді ж – над тим, про що звик мір­ку­ва­ти ра­ні­ше. З-по­між ба­га­тьох не­до­лу­гих по­ми­с­лів, що спа­да­ли йо­му на дум­ку, один так ово­ло­дів йо­го сер­цем, що він міг об­мір­ко­ву­ва­ти йо­го і дві, і три, і чо­ти­ри го­ди­ни, зов­сім цьо­го не ус­ві­до­м­лю­ю­чи: він уя­в­ляв со­бі, що ро­би­ти­ме на служ­бі у пев­ної да­ми; за­со­би, яки­ми він ско­ри­ста­є­ть­ся, щоб ді­с­та­ти­ся до мі­с­ця, де во­на жи­ве; до­те­пи й сло­ва, з яки­ми до неї звер­та­ти­ме­ть­ся; рат­ні под­ви­ги, які звер­шить їй на до­го­ду. Він так цим за­хо­пив­ся, що був геть не­спро­мо­ж­ний збаг­ну­ти: ме­ти ці­єї го­ді сяг­ну­ти, ос­кіль­ки зга­да­на ви­ще да­ма не про­с­то шля­хет­но­го ро­ду, во­на не гра­фи­ня і не гер­цо­ги­ня; ста­но­ви­ще її зна­ч­но ви­ще за будь-яке з двох на­зва­них.

Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: „А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?” Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й важко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: „Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити”.

Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він уділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них, чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то замислюючись над Божими речами, які поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав убік, беручись до чогось іншого.

Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним.

Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став дивуватися нею і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога” [7] .

 

*  Правила духовного розпізнавання

 

Чорний крик збудив мене вночі.

Чорний крик – у серце, ніби ніж.

Чорний крик – і звідки ти? Ти чий?

Чорний крик – морозом, босоніж.

Чорний крик – Над цілим світом білим...

Чорний крик!.. од нього не втекти.

Не кричи! – над літом, вщент згорілим.

Ні, кричи! І всесвіт розбуди!

Чорний крик – Хіба ж затулиш вуха?

Чорний крик – Не можна не почуть.

Чорний крик – І ще тісніш задуха!

Чорний крик – ...і вже кайдани рвуть!

– Слухай!...

Ідуть!

Іван Сокульський

 

 

Правило1. Людям, які з одного смертного гріха впадають у другий, злий дух пропонує явну приємність, збуджуючи уяву чуттєвим задоволенням – щоб утримувати і поглиблювати їхні вади і гріхи. Добрий дух діє протилежним способом: терзає совість і збуджує розум .

Правило 2. У відношенні до людей, які наполегливо очищаються зі своїх гріхів і в служінні Богові йдуть від доброго до кращого, духи діють протилежним способом: злий дух мучить, засмучує, створює перешкоди і збуджує розум  фальшивими мотивами – щоб душа  не просувалася вперед; добрий дух дає відвагу, силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, полегшує все і усуває перешкоди – щоб душа зростала у добрих вчинках.

Правило 3. Про духовну втіху. Втіха – внутрішній порух, що запалює душу любов’ю до свого Творця і Господа; внаслідок чого вона може любити все сотворене лише з огляду на Творця, а не на добро, яким є творіння. Таким порухом можуть бути сльози, викликані жалем за скоєні гріхи, або співпережиттям страстей Ісуса Христа, або ще чимось іншим, які запалюють душу любов’ю до Господа. Втіха – збільшення надії, віри, любові та внутрішньої радості, які спрямовують душу до шляхетних прагнень та служать її спасінню, дають мир душі і заспокоєння духу в Господі.

Правило 4. Про духовне пригнічення . Пригнічення – протилежність утіхи. Запаморочення і терзання душі, тяжіння до низьких і земних речей, неспокій, спричинений різними порухами і спокусами, послаблення віри, безнадія, брак любові, лінивство, літеплість, смуток, богозалишеність. Думки, породжені втіхою, є протилежними думкам, породженим пригніченням [314-317 ДВ ].

 

 

Кардинал Люстіжер описує стан своєї свідомості в момент навернення  на християнство:

„Абсолютна певність, що Бог існує, і водночас повне заперечення – Бога нема. Ці дві думки змінювалися в умі одна за одною, і часто перебували обидві разом. Але в глибині душі, коли я вже не мав певності – вірю чи ні, я знав, що Бог існує –  тому що я єврей [8] .

 

За посередництвом попередньої причини дати душі втіху може як Бог, так і диявол, маючи при цьому протилежні цілі: Бог – для добра душі, щоб вона могла зростати і просуватися від доброго до кращого; диявол – щоб спрямувати душу до зла. Диявол, з’являючись під виглядом ангела світла (пор. 2 Кор. 11,14), спочатку йде за побожною душею, навіваючи їй добрі та побожні думки, а потім підступом і лукавством спонукає її йти за собою [331-332 ДВ ].

 

„Ви один з тих, що перестають служити Богові, коли на них напосядеться диявол” [9] .

Митрополит Андрей Шептицький  так описує процес духовного розпізнавання:

„Це була жахлива мить, хоч вона тривала лише декілька хвилин. Під час молитви заволоділо мною нараз таке глибоке пізнання -видіння могутності та величності латинської Церкви, її краси й духовних скарбів, що мені здавалося, що я не зможу від неї відірватися і поза нею не зможу служити Богові. І все почало хитатися і валитися в мені. Тоді я вчинив урочисту постанову повної присвяти Господові, цілковитого прийняття Його пресвятої волі – й знов все пішло як блискавка, після блискавиці наступили самі по собі неначе три удари грому, а тоді я повернувся до повної свідомості і зрозуміння, що Бог хоче мати мене серед Василіан, а після тієї свідомості вернувся повний, досконалий спокій” [10] .

Своє духовне розпізнавання  Софія Шептицька -Фредро висловлює так:

„Я ба­чи­ла не раз у сво­є­му жит­ті, що ха­ра­к­тер­ною ри­сою чор­тів­сь­ких за­тій є чіт­кість прав­ди, яка про­би­ва­є­ть­ся з зо­в­ніш­ніх по­з­нак: як фаль­ши­ві пер­ли є рів­ні­ші від справ­ж­ніх, як ших­та бли­щить яс­ні­ше від щи­ро­го зо­ло­та, так більш пе­ре­кон­ли­ви­ми є ті до­ка­зи, що ся­ють ме­рехт­ли­вим світ­лом і зда­ю­ть­ся нам більш ефект­ни­ми, яки­ми об­ма­нює злий дух, щоб фальш за­кри­ва­ла прав­ду” [11] .

 

Тільки Богможе дати душі втіху без попередньої причини, бо лише Творець може в душу входити, виходити та збуджувати в ній любов безпосередньо. Без попередньої причини, тобто, без попереднього відчуття  чи знання чогось, з чого інтелект і воля можуть створювати почуття втіхи [330  ДВ].

 

Св. Ігнатій  пише, що без попередньої причини в людській душі  може діяти лише Бог, а диявол мусить знайти якусь попередню причину. Що таке попередня причина іншими словами?

„Завважте таке: в доброму стані думки не зазнають сум’яття, тоді й ворог безсилий щось учинити, тому насамперед він збаламучує помисли. А збаламучує їх через якийсь один, якого, з огляду на характер і заняття людини, вибирає заводієм [12] .

Іншими словами: спокуса не може на людину впливати автоматично, а повинна знайти якусь ваду – непорядок у душі, та діяти через цю ваду.

 

*  „Слово пізнання

 

„Останнім часом дуже багато говориться на тему харизми „слово знання”, яке краще було би називати „словом пізнання ”.

Це чудовий дар, коли Бог об’являє те, що мало місце у минулому або відбувається тепер в рамках історії спасіння окремих людей. Завдяки такому об’явленню можна дійти до суті проблеми...

Одного дня прийшла до мене жінка з дочкою, дивна хвороба якої не давала їй можливості продовжувати навчання. Дівчина часто непритомніла, що супроводжувалося чимось, подібним до епілепсії. Лікарі та ворожбити не змогли їй допомогти.

Я почав молитися. І ось до моєї свідомості прийшло слово „аборт”, яке постійно поверталося до мене з щораз більшою силою.

Я запитав її, чи може вона щось сказати на цю тему. Дівчина була шокована, розплакалася і розповіла, що перервала свою вагітність, оскільки була ще неодруженою. Але почуття провини ввійшло в її підсвідомість і почало добиратись до свідомості. І тому вона втрачала свідомість.

Усвідомлення цього, сповідь і молитви спричинили внутрішнє навернення. Бог пробачив  гріх, за який вона покаялася. Внутрішнє оздоровлення знищило причину хвороби. Дівчина вилікувалася.

„Слово пізнання” є харизмою Святого Духа, яка обдарованого вводить у замішання. Цей дар – це комунікація, зв’язок, імпульс, що усвідомлюється з внутрішньою певністю, до якої не можливо дійти шляхом рефлексії чи дедукції. Це подібне до думки, що опановує розум з великою силою. Ця думку оволодіває нами і довгий час залишається у свідомості. В результаті ми впевнюємося, що вона походить не від нас, а лише через нас проходить.

Св. Ігнатій  говорить про це таким способом:

 

Без попередньої причини, тобто, без попереднього відчуття  чи знання чогось...

 

Я впевнений, що це існує, і думаю, що пророк Натан отримав „слово пізнання ” і відкрив таємницю серця Давида (2 Сам. 12, 1-15 ). „Слово пізнання” отримав Петро у випадку з Ананієм і Сапфірою (Ді. 5, 1-11 ). „Слово пізнання” у чомусь схоже на пророцтво.

Йдеться про виразне пізнання, яке сприймається духом. В міру як прояснюється його зміст, приходять дрібниці. Цей досвід подібний до читання тексту на „коробці Клеенекса”. На першій картці написані слова, які слід прочитати, і потім перегортається на наступну картку і читається далі. Прочитати чи дешифрувати написане на третій картці ми можемо лише тоді, коли прочитаємо дві попередні.

Подібним способом ми отримуємо перше послання, яке поступово доповнюється. Як розпізнати автентичність „слова пізнання ”? Тільки і виключно з наслідків” [13] .

А ось ще один текст на цю тему священика-харизматика, який у своїй книзі намагається подати богословські засади харизматичних рухів у лоні Католицької Церкви:

„Святий Дух діє менше через людський розум, а більше через переконування і глибокі порухи серця. Людський розум є важливим, але у вимірі Святого Духа він обмежений. Звичайно, що ми повинні роздумувати і рефлектувати, але завжди маючи свідомість, що тверда гарантія віри знаходиться за межами людського інтелекту” [14] .

 

*  Духовне розпізнавання пошук і самовдосконалення

 

Мт. 13, 24-30 : „ 24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. 25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. 26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. 27 І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? 28 А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? 29 Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. 30 Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї ”.

У цьому тексті Ісус в образній формі говорить про духовне розпізнавання. Щоб зглибити суть сказаного зробімо аналогію цього євангельського тексту з фрагментом фільму „Матриця”.

Лю­ди­на ство­ри­ла шту­ч­ний ін­те­лект, який збун­ту­вав­ся про­ти неї. Від­бу­ва­є­ть­ся жор­сто­ка вій­на між люд­ст­вом і ме­ха­ні­ч­ни­ми ро­бо­та­ми, ство­ре­ни­ми шту­ч­ним ін­те­ле­к­том. Біль­ша ча­с­ти­на люд­ст­ва, мож­ли­во міль­йо­ни, зна­хо­дить­ся у вла­ді ме­ха­ні­ч­них ро­бо­тів, які по­мі­сти­ли лю­дей у спе­ці­аль­ні ре­зер­ву­а­ри і ви­ко­ри­сто­ву­ють енер­гію люд­сь­ко­го ті­ла. Лю­ди пе­ре­тво­ри­ли­ся на аку­му­ля­то­ри. Во­ни пе­ре­бу­ва­ють у не­ру­хо­мо­му ста­ні, але їх­ній мо­зок пра­цює: во­ни вва­жа­ють, що жи­вуть у ре­аль­но­му сві­ті без ро­бо­тів. Але на­справ­ді пе­ре­бу­ва­ють у вір­ту­аль­но­му сві­ті ін­те­ле­к­ту­аль­ної ак­тив­но­сті. Ли­ше не­ве­ли­ка ча­с­ти­на лю­дей (кіль­ка ти­сяч) жи­ве ре­аль­ним жит­тям і во­ює з ро­бо­та­ми. Во­ни хо­чуть зни­щи­ти комп’ютерну про­гра­му „Ма­т­ри­ця”, яка ке­рує ци­ми ро­бо­та­ми, вва­жа­ю­чи що та­ким чи­ном ви­гра­ють вій­ну. Го­лов­ний ге­рой філь­му, Нео, від­кри­ває две­рі при­мі­щен­ня, де зна­хо­дить­ся ця про­гра­ма, і зу­ст­рі­ча­є­ть­ся віч-на-віч зі шту­ч­ним ін­те­ле­к­том – „Ар­хі­те­к­то­ром”. Між ни­ми від­бу­ва­є­ть­ся роз­мо­ва, з якої Нео діз­на­є­ть­ся, що, зни­щив­ши про­гра­му, він зни­щить та­кож міль­йо­ни лю­дей, які під­клю­че­ні до неї і не мо­жуть без неї іс­ну­ва­ти. Пе­ред ним ле­жать дві до­ро­ги:

перша – знищити програму і закінчити війну. Кілька тисяч людей дадуть початок новій цивілізації без роботів. Але ціна велика – життя мільйонів;

друга – продовжувати боротьбу далі, не чіпаючи програму. Це, в свою чергу, вимагає постійного самовдосконалення, шукання методів боротьби і нових концепцій. Але у цьому випадку існує небезпека, що роботи можуть перемогти.

Для Нео це відкриття – велика внутрішня криза, зневіра, роздвоєння. Він повинен зробити вибір. Це хвилина мобілізації всіх духовних і психічних спроможностей. Він вибирає другу дорогу, йти якою набагато важче, ніж першою, і ризик дуже великий.

Цей фрагмент фільму дає багато матеріалу для роздумів над тим, що таке розпізнавання. Необхідність розпізнавати означає людську недосконалість і обмеженість. Людина доходить до межі своїх можливостей і не знає, що далі робити. І тому повинна розпізнавати. Розпізнавання означає змінювати себе самого, виходити поза межі своїх границь, змінюватись, розвиватись. А будь-яка зміна на психічному і духовному рівні – це зміна внутрішньої структури людини, яка не проходить легко і безболісно. Чим глибші зміни – тим більше болю і страждання.

І тому втеча від терпіння  – це втеча від свого духовного розвитку.

 

... різні способи підготування і формування душі до спроможності звільнитися від усякого невпорядкованого потягу,  є духовними вправами. А коли звільниться – щоб шукала Божу волю і віднаходила такий порядок свого життя, щоб він служив для її спасіння [1  ДВ].

 

Шукати означає розпізнавати. Але, щоб почати пошук, необхідно звільнитись від невпорядкованого потягу, що є дуже важкою і болючою справою.

 

Педагогіка Ісуса Христа щодо духовного розпізнавання

 

Лк. 9, 51-56: „51 І сталось, коли дні вознесення Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. 52 І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити. 53 А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму. 54 Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив. 55 А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа. 56 Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати! І пішли вони в інше село” .

Уч­ні Ісу­са роз­по­ді­ля­ють світ на чор­не і бі­ле, на до­б­ро і зло, на до­б­рих і злих лю­дей. Во­ни спря­мо­ва­ні не на се­бе, не на свої сер­ця і ду­ші, не на свій спо­сіб ми­с­лен­ня, а на зо­в­ніш­ню ак­тив­ність. Во­ни праг­нуть змі­ню­ва­ти не се­бе, а зо­в­ніш­ній світ на свій об­раз і по­до­бу – по­бу­ду­ва­ти спра­ве­д­ли­ве су­с­піль­ст­во ці­ною зни­щен­ня по­га­них, тоб­то тих, які ма­ють від­мін­ний спо­сіб ми­с­лен­ня, іна­ко­ми­с­ля­чих. На про­тя­зі іс­то­рії не од­на іде­о­ло­гі­ч­на і то­та­лі­тар­на си­с­те­ма про­бу­ва­ла ро­би­ти те са­ме. А що з цьо­го ви­йш­ло? Та­кож хри­сти­ян­ст­во не є ви­нят­ком. Іде­о­ло­гія на­силь­ст­ва, якою під­мі­ня­ли жи­ве свід­чен­ня ві­ри, ще не щез­ла пов­ні­стю з умів і сер­дець по­с­лі­дов­ни­ків Хри­ста, і ду­маю, що не щез­не ні­ко­ли. Рев­ні хри­сти­я­ни па­ли­ли ку­кіль ра­зом з пше­ни­цею, і все це ро­би­ли на сла­ву Бо­жу.

 

Ми по­вин­ні ду­же звер­та­ти ува­гу на пе­ре­біг ду­мок. Як­що їх по­ча­ток, се­ре­ди­на і кі­нець є ціл­ком до­б­рі, спря­мо­ва­ні до то­го, що є пов­ні­стю до­б­рим, це є оз­на­кою ро­бо­ти до­б­ро­го ан­ге­ла. Але як­що пе­ре­біг ду­мок, які нам на­ві­ю­ють, про­ва­дить до яко­їсь не­до­б­рої ме­ти, або та­кої, що від­во­лі­кає нас, або гір­шої, ніж та, до якої пря­му­ва­ла ду­ша  пе­ред тим, або як­що по­с­лаб­лює, не­по­ко­їть і вно­сить не­спо­кій у ду­шу, від­би­ра­ю­чи у неї мир, ти­шу і спо­кій, які ма­ла пе­ред тим, то це є ви­раз­ною оз­на­кою, що та­ка дум­ка  по­хо­дить від зло­го ду­ха, во­ро­га на­шо­го по­с­ту­пу і ві­ч­но­го спа­сін­ня [333  ДВ].

 

„Початок молитви полягає у тому, щоб відганяти помисли при їх появленні; середина – щоб ум огортався словами чи думками; досконалість молитви – зліт до Господа «св. Іван Ліствичник»” [15] .

 

Припускаю, що в мені живуть три види думок, а саме: одна думка моя, тобто та, що повстає лише з моєї власної свободи і волі, дві інші приходять до мене ззовні: одна від доброго духа, друга – від злого.

Із грішними думками, що приходять до нас ззовні, можна боротись двома способами, і таким чином здобувати два види заслуг.

Перший спосіб. Приходить до мене, наприклад, думка, щоб вчинити смертний гріх, а я відразу опираюсь тій думці і її перемагаю.

Другий спосіб. Приходить до мене недобра думка, я їй опираюсь, а вона знову повертається, а я постійно їй опираюсь, аж поки остаточно її не переможу. Цим другим способом здобуваємо більше заслуг, ніж першим [32б-34  ДВ].

 

„Монахи розрізняють три роди думок: думки, що походять від Бога, думки, що походять від бісів та такі, що зроджуються в мені самому. З яким родом думок доводиться мати справу ми пізнаємо по їх дії. Думки, що приходять від Бога, приносять внутрішній мир та глибокий спокій. Думки, які походять від бісів, занепокоюють та породжують страх, викликають судоми та напруження в тілі. Мої власні думки викликають розпорошення уяви, виснажують та роблять мене людиною поверховою. Іноді думки виглядають дуже побожними, проте походять вони від демонів, чи, як ми краще висловилися б сьогодні, від особистого Над-Я. Коли, наприклад, у молитві проясниться щось вчинене мною невірно, то усі самозакиди та шматування прийдуть від демонів, а не від Бога. Якщо я бачу перед Богом свою провину, то звертаю погляд на милосердного Бога, а не на цю провину. І навіть під тягарем мого прогрішення я почуваюся прийнятим та любленим Господом Богом. Погляд на Бога, незважаючи на гріхи та заклик до навернення, вселяє у мене внутрішній мир. Але коли я сам себе катую, бо нездатний пробачити свою вину, то це походить радше від особистого Над-Я, яке не може змиритися із тим, що не відповідає витвореному ідеалу, яким прагне бути. Нам здається, що ми є дуже побожними, бо наша провина завдає нам такого жалю. Але насправді вона болить нас не заради Бога, а заради нас самих, тому що руйнує наш ідеальний образ, який носимо у собі. Тож чи це Бог у думках промовляє до мене, можна впізнати по дії цих думок та почуттів. Коли говорить Бог, Він завжди наповнює мене глибоким внутрішнім миром та блаженною радістю” [16] .

 

*  Духовне розпізнавання авви Доротея

 

„Уя­ві­мо, що хтось, прой­шов­ши не­ве­ли­ку від­стань, по­ба­чив щось, і по­ми­сел ка­же йо­му: «По­ди­вись ту­ди». А він від­по­ві­дає по­ми­сло­ві: «Іс­тин­но, не бу­ду ди­ви­ти­ся», і від­сі­кає своє хо­тін­ня і не ди­вить­ся. Або ж ба­чить він тих, які про­ва­дять між со­бою пу­с­ту ба­ла­ка­ни­ну, і по­ми­сел ка­же йо­му: «Ска­жи і ти та­ке-то сло­во», а він від­сі­кає своє хо­тін­ня і не ка­же... Від­сі­ка­ю­чи та­ким чи­ном (свою во­лю ), він здо­бу­ває на­ви­ч­ку від­сі­ка­ти її і, по­чи­на­ю­чи з ма­ло­го, до­ся­гає то­го, що й у ве­ли­ко­му від­сі­кає її без зу­силь і спо­кій­но і до­ся­гає на­реш­ті то­го, що зов­сім не має сво­єї во­лі і, що б не тра­пи­ло­ся, є спо­кій­ний, на­чеб­то ви­ко­на­ло­ся йо­го вла­с­не ба­жан­ня. І то­ді, як він не хо­че ви­ко­ну­ва­ти свою во­лю, ви­я­в­ля­є­ть­ся, що во­на зав­жди ви­ко­ну­є­ть­ся. Бо хто не має сво­єї вла­с­ної во­лі, для то­го все, що з ним тра­п­ля­є­ть­ся, бу­ває згід­не з йо­го во­лею. Та­ким чи­ном ви­хо­дить, що він не має при­стра­с­но­сті, а від без­при­стра­с­но­сті пе­ре­хо­дить до без­стра­стя.

«В ав­ви До­ро­тея іс­нує різ­ни­ця між тер­мі­на­ми «при­страсть » і «при­стра­с­ність». При­страсть (слов’ян. «страсть») – це хво­ро­ба ду­ші; при­стра­с­ність (слов’ян. «при­стра­стіє») – прив’язаність, схиль­ність до грі­ха. В ук­ра­їн­сь­кій мо­ві іс­нує ли­ше од­не по­нят­тя – «без­при­стра­с­ність», про­ти­ле­ж­не до по­нят­тя «при­страсть». Щоб уни­к­ну­ти плу­та­ни­ни, до­ве­ло­ся змі­ни­ти се­ман­ти­ку слів. У цьо­му ре­чен­ні ан­то­ні­мом до тер­мі­на «при­страсть» є «без­стра­стя» (від­сут­ність при­стра­стей), а по­нят­тю «при­стра­с­ність» від­по­ві­дає сло­во «без­при­стра­с­ність» (від­сут­ність прив’язаності до сві­ту і йо­го ре­чей). – Прим. бо­госл. ред.»

«До­ч­ко ва­ви­лон­сь­ка, ока­ян­ная! Бла­жен, хто від­пла­тить то­бі за­пла­ту твою за те, що ти за­по­ді­я­ла нам! Бла­жен, хто візь­ме і ро­зіб’є не­мо­в­лят тво­їх об ка­мінь!» (Пс. 136, 8-9 ). Про­стеж­мо ска­за­не за по­ряд­ком. Ва­ви­ло­ном він на­зи­ває за­мі­шан­ня або збен­те­жен­ня, бо так по­я­с­ню­ють це сло­во, ви­во­дя­чи йо­го від сло­ва «ва­вель». До­ч­кою ж ва­ви­лон­сь­кою на­зи­ває во­ро­ж­не­чу: ду­ша спер­шу бен­те­жить­ся, а по­тім по­ро­джує гріх. Ока­ян­ною він її на­зи­ває то­му, що зло­ба не має жод­ної сут­но­сті, ані скла­ду, а ді­с­тає бут­тя від на­шої не­дба­ло­сті і зно­ву ви­ко­рі­ню­є­ть­ся і зни­щу­є­ть­ся на­шим ста­ран­ням. По­тім свя­тий Да­вид звер­та­є­ть­ся на­чеб­то до неї: «Бла­жен, хто від­пла­тить то­бі за­пла­ту твою за те, що ти за­по­ді­я­ла нам!». По­глянь­мо ж, що ми да­ли, що при­йня­ли і що хо­че­мо від­да­ти? Ми да­ли на­шу во­лю і при­йня­ли гріх; цей же ви­слів на­зи­ває бла­жен­ни­ми тих, які від­пла­ти­ли їй, а «від­пла­ти­ти» тут оз­на­чає біль­ше не чи­ни­ти грі­ха. По­тім до­дає: «Бла­жен, хто візь­ме і ро­зіб’є не­мо­в­лят тво­їх об ка­мінь»; бла­жен, хто з са­мо­го по­чат­ку вза­га­лі не при­ймає по­ро­дже­но­го то­бою, тоб­то лу­ка­вих по­ми­с­лів, і не дає їм мі­с­ця в со­бі, щоб во­ни зро­ста­ли і при­во­ди­ли зло в дію; а ско­ро, по­ки во­ни ще ма­лі і перш ніж во­ни зміц­нять­ся й по­в­ста­нуть на ньо­го, візь­ме й ро­зіб’є їх об ка­мінь, «Яким є Хри­стос» (1 Кор. 10, 4 ), і зни­щить їх, при­пав­ши до Хри­ста” [17] .

 

*  Злий дух може наслідувати доброго

 

Вих. 7, 11 : „І покликав фараон також мудреців та ворожбитів, і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами” . Єгипетські чарівники змогли повторити те, що вчинив Мойсей, ще два рази: Вих. 7, 22 ; 8, 7 .

Вих. 8, 18 : „І так само робили чарівники своїми чарами, щоб навести воші, та не змогли” – четвертий раз їм це не вдалося зробити.

Вих. 8, 19 : „І сказали чарівники фараонові: Це перст Божий!” – на п’ятий раз чарівники признали в цьому Божу дію.

Отже, диявол може наслідувати Бога, але до певної межі, яку він неспроможний переступити. В нашій сьогоднішній ситуації перед кожним з нас стоять „Мойсей” і „ворожбит”, і обидва вони роблять одне й те саме. Як відрізнити Божу силу від диявольської? Роги і хвіст неможливо побачити відразу – вони добре приховані. Для цього потрібно багато часу, молитви, зусилля розуму і серця. І все це називається духовним розпізнаванням.

 

*  Духовний досвід Емільєна Тардіфа

 

Через тумани лихі, через великеє горе

Ти світиш мені, моя зоре.

Ти се була, що встала вогнем опівночі,

Шлях прокладала ясний через темне, бурхливеє море

І чарувала новою надією втомлені очі,

Ти се була, моя зоре!

Хто ти, мрія чи сон ? Я не знаю,

Тільки в тебе я вірю і віри повік не зламаю.

Леся Українка

 

 

Духовний досвід Емільєна Тардіфа поєднує в собі кілька елементів:

-                зв’язок теперішнього з минулим: причина мого сьогоднішнього стану знаходиться в минулому;

-                молитва, в якій проситься Бога відкрити мені моє минуле, побачити його в іншому світлі, знайти в ньому конкретну причину моїх сьогоднішніх бід;

-                духовне розпізнавання: знання, які я отримую при цьому, приходять до мене з порожнечі, не підкріплені жодними логічно-раціональними доказами, лише мої внутрішні збудження чи інтуїція  стають на їх захист; і тому необхідно якимось чином перевірити джерело цієї інформації – хто їх мені посилає?

Індійська мудрість  говорить, що вчитель з’являється тоді, коли учень  готовий бути учнем. Людина почує Божий голос лише тоді, коли готова його почути і прийняти. Бог мовчить, незважаючи на наші ревні молитви і благання, тому, що ми не готові Його слухати. Божий голос для людини, духовно неготової для зустрічі з Богом, буде подібним до грому серед ясного неба, до блискавки, що миттєвої спопелить розум  і серце. Наслідком такої зустрічі з Богом будуть глибокі духовні і психічні травми. І тому дякуймо Богові за Його мовчання.

Пс. 50, 1-3: „Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно”.

Молитва Давида може бути досконалим взірцем залучення всіх вищеописаних елементів:

бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно – причину своїх бід він не переносить на зовнішній світ, а знайшов її в своєму минулому, в своїх гріхах, у собі самому, а не в інших людях – усвідомлення своєї гріховності;

помилуй мене, Боже – я сам себе не врятую, оскільки це поза моїми спроможностями, лише Ти маєш силу і владу це вчинити;

з великого милосердя Свого – визнання Бога не як суворого караючого судді, а як доброго Отця.

Емільєн Тардіф  на прикладі одного випадку кількома словами синтезує те, що св. Ігнатій  в „Духовних Вправах розгортає поступово, і що реколектантові зрозуміти й усвідомити часто дуже і дуже важко: навіщо повертатися до болючих споминів минулого, чому я повинен шукати причину своїх бід – адже Бог і так її знає, чи не достатньо мені просто молитися, не напружуючи мозок і не мудруючи тощо.

„Внутрішнє уздоровлення « Thomas Dobson , „ Personal Healing Through Prayer ”, Chicago Studies , novembre 1984, p . 301» складається з двох фаз.

Перша – компенсаційне уздоровлення (la guarigione riparatrice), коли особа досліджує рани минулого і змінює своє ставлення до них до тих пір, поки вони вже не впливають деструктивно на сучасне.

Друга – поступове лікування (il risanamento progressivo), коли особа вивчає свій теперішній стан у спосіб, при якому може досвідчити ріст любові до Бога та інших людей і виражати її можливістю глибшого з’єднання з Ісусом Христом [18] .

Зробімо таке порівняння: до лікаря приходить хворий зі своєю хворобою. Лікар ставить точний діагноз, назначає курс лікування у лікарні. Пацієнт повертається додому здоровим... і за деякий час знову йде до лікаря з тією самою хворобою і... лікування починається знову. Справжня проблема пацієнта була в тому, що він жив у місцевості, де була отруєна вода. Отже, самого діагнозу хвороби недостатньо, необхідно зрозуміти справжні причини хвороби та усунути їх.

Те ж саме і в духовних справах: знати та відчувати свої духовні проблеми недостатньо. Необхідно докопуватися до їхніх причин, до джерела, і усунути ці причини.

 

Пречисті сили неба, крийте нас!

Блаженний дух чи сатана проклятий,

Чи злинув ти з небес, чи з пекла зринув.

Шекспір. „Гамлет”

 

*  Духовне розпізнавання і „знаки часу

 

Ду­хов­не роз­пі­зна­ван­ня  стає ду­же ак­ту­аль­ним в на­ші ча­си, ко­ли, з од­но­го бо­ку, ду­же швид­ко роз­по­всю­джу­ю­ть­ся різ­ні окульт­ні та езо­те­ри­ч­ні куль­ти, які про­по­ну­ють лег­кий і швид­кий кон­такт з ду­хов­ною ре­аль­ні­стю, яка до­по­мо­же ви­рі­ши­ти жит­тє­ві про­б­ле­ми. З дру­го­го бо­ку, в ок­ре­мих ви­пад­ках по­с­тає ґвал­тов­на ре­ак­ція хри­сти­ян­сь­ких фун­да­мен­та­лі­стів і фа­на­ти­ків, які ап­рі­ор­но до ца­ри­ни бі­сов­щи­ни від­но­сять на­віть „Гар­рі По­те­ра”, „Во­ло­да­ря Перс­ня” то­що. Цим во­ни тіль­ки ком­про­ме­ту­ють Цер­к­ву і хри­сти­ян­ст­во – без­дум­но ра­зом з во­дою ви­хлю­пу­ють і ди­ти­ну, аб­со­лют­но не бе­ру­чи до ува­ги офі­цій­не нав­чан­ня Цер­к­ви і не ко­ри­сту­ю­чись сво­єю „сі­рою ре­чо­ви­ною”.

„Бог є новиною. Коли я бачу Церкву, яка боїться чогось нового, то посміхаюсь. Церква існує не тому, що я є добрим або поганим християнином. Церква існує – тому що має Духа” [19] .

ІІ Ват. Собор говорить про розпізнавання  знаків часу :

„Досліджуючи духів, чи вони Божого походження, нехай у дусі віри розкривають, з радістю признають і пильно підтримують різноманітні дарування мирян, чи то звичайні, чи вищого порядку. А між іншими Божими даруваннями, які щедро знаходяться між вірними, окремої дбайливості домагаються ті, які багатьох людей підносять до вищого духовного життя (Декрет про служіння і життя пресвітерів 9).

Церква повинна завжди розпізнавати знаки часу й пояснювати їх у світлі Євангелії; щоб так – у зрозумілий для кожного покоління спосіб – могла вона відповідати на вічні питання людини: про суть теперішнього і прийдешнього життя й про взаємовідносини між ними. Тому той світ, у якому живемо, треба пізнавати і розуміти його бажання та сподівання, а часто і його драматичні властивості.

Народ Божий, керований вірою в те, що Дух Господній, який наповнює всесвіт, ним керує, – в подіях, потребах і бажаннях, які поділяє спільно з людьми нашого часу, намагається розрізняти справжні знаки Божої присутності й провидіння (Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі 4, 11)” .

Людство доходить до такого моменту, коли раціоналістичне мислення  вже недостатнє для повноцінного життя. Незважаючи на колосальний науково-технічний прогрес і віру в необмежені пізнавальні здібності людського розуму масова участь людей в різноманітних релігійних чи псевдорелігійних рухах свідчить про те, що людина щораз сильніше починає відчувати в собі своє божественне начало, прагне до нього повернутися і пізнати його, прагне вирватися з вузького технократичного способу мислення, шукає духа. Тільки не знає як це зробити. І ці школи притягують молодь, тому що мова сьогоднішніх езотеричних рухів психологічна, філософська і наукова, отже зрозуміла для сучасного покоління, – чого бракує християнству з усією його двохтисячолітньою історією, філософією і богослов’ям.

Сьогоднішня Церква безрезультатно воює з цими рухами і моралізує вірних теоретичними доктринами і нормами моралі, неспроможна зрозуміти сучасний світ і дати людині живий досвід  Бога, що є ознакою духовної імпотенції і кризи. І тому, перш ніж звернути увагу на позацерковну релігійність, нам слід звернути увагу на себе самих: хто ми такі, віднайти своє коріння і свою тотожність  бути учнями Боголюдини, віднайти Христа розп’ятого і воскреслого в своєму особистому житті, і благовістити світові живий досвід віри, а не самі лише теоретичні доктрини.

Погляньмо на фрагмент історії Римської Імперії.

„Зміни в структурі суспільства ІІ-ІІІ ст. не могли не спричинити змін у соціальній психології та ідеології різноманітних прошарків населення імперії. Це був період кризи та відмирання античного світогляду, основаного на концепції про розумність всесвіту. Людям різного походження і суспільного положення світ став видаватися втіленням зла й несправедливості. Свідомість широких мас населення характеризувалася вірою у ворожбитство, магію, віщунів і чудеса. Розпад колективних – суспільних і сімейних – зв’язків приводив до того, що люди намагались визначити своє місце встановленням «особистих контактів» з надприродними силами. З’явилось багато проповідників та чудотворців [20] .

Історія йде не по прямій лінії, а по спіралі, систематично повторюючись – тільки на вищій ланці спіралі. Наша епоха – це також розпад суспільних і сімейних зв’язків. Це розпад традиційного релігійного мислення. Але ми заплющуємо на це очі, вдаючи, що все добре, що проблеми не такі вже й великі, і їх можна вирішувати старими традиційними методами. Прийде хвилина, коли хтось прозріє і скаже: король голий.

Ми хочемо сприймати Церкву як щось стабільне та дуже сильно закорінене в світову культуру. Хочемо бачити її сильною і міцною. Хочемо, щоб вона твердо стояла на ногах, щоб ніхто й ніщо не змогло її не тільки збити з ніг, але навіть похилити. Після багатолітньої історії Церкви та її колосального впливу, принаймні на історію Європи, нам дуже важко бачити Церкву як лодку Петра, піддану всім стихіям історії та всім людським слабостям, і передусім слабостям людей, які керують цією лодкою.

Христова Церква складається із живих людей, і розвиток  Церкви – це, передусім, розвиток її членів, розвиток конкретного індивіда. Щоб усвідомити стан Церкви як живого організму, який розвивається, який постійно перебуває у пошуках, який не стоїть на місце, а постійно рухається, і часом у неправильному напрямку, ми повинні спершу усвідомити стан конкретної людини – як подорожанина в земному світі. Габріель Марсель  висловив це так:

„Можливо, стабільний земний порядок не вдасться запровадити доти, доки людина не стане свідома мандрівних умов свого існування” [21] .

Повернення до першоджерел, до Євангелія – це один з елементів усвідомлення того, чим є Христова Церква. Вивчення діяльності ап. Павла – це розуміння того, як відбувалась зустріч доброї новини з тодішнім світом, зустріч різних ментальностей, способів мислення. Даніель-Ропс  описує це так:

„Усю­ди апо­столь­сь­ка пра­ця зі­тк­ну­лась з ве­ли­ки­ми пе­ре­шко­да­ми. У всіх мі­с­тах, ку­ди при­бу­вав Апо­стол, по­дії від­бу­ва­лись згід­но по­діб­ної схе­ми. Єв­рей­сь­ка гро­ма­да, до якої він звер­тав­ся спер­шу, а по­тім та­кож і по­ган­сь­ке се­ре­до­ви­ще, де ко­ж­на но­ва ре­лі­гія ви­кли­ка­ла за­ці­ка­в­лен­ня, – слу­ха­ли йо­го охо­че. Але зго­дом по­чи­на­є­ть­ся опір зі сто­ро­ни єв­ре­їв-тра­ди­ці­о­на­лі­стів і рев­них ідо­ло­по­к­лон­ни­ків, а та­кож зі сто­ро­ни тор­гів­ців ре­лі­гій­них ат­ри­бу­тів, які від­чу­ва­ють за­гро­зу для сво­го біз­не­су. Це спри­чи­нює ґвал­тов­ні пе­ре­слі­ду­ван­ня.  Апо­стол по­ви­нен за­ли­ши­ти да­ну мі­с­це­вість, але зго­дом по­вер­та­є­ть­ся, по­ка­зу­ю­чи по­ди­ву­гід­ну ду­хов­ну стра­те­гію. Як і усі ве­ли­кі лю­ди, він під­да­є­ть­ся ви­пад­ко­вим си­ту­а­ці­ям, але ви­тя­гує з них ко­ри­с­ні ви­снов­ки. По­ра­з­ка в Афі­нах спо­ну­кає йо­го зро­би­ти рі­шу­чі кро­ки. Нас за­хо­п­лює пе­ре­ду­сім по­єд­нан­ня гну­ч­ко­сті та си­ли, – йо­го ге­ній по­єд­нує у со­бі все – і по­с­тій­не по­глиб­лен­ня док­т­ри­ни, і її роз­ви­ток [22] .

Нам потрібно усвідомити, що зустріч доброї новини зі світом – це не давно забута історія, що євангеліє не ввійшло в світ остаточно і закоренилося у ньому глибоко й безповоротно. Ця зустріч продовжується. І нам постійно потрібно шукати нові засоби переказу, постійно вивчати цей світ і все, що в ньому відбувається, постійно бути гнучкими та не твердолобими. Приклад ап. Павла повинен бути взірцем для проповідника.

 

*  Духовне розпізнаванняєвреїв у пустелі

 

І зневірився люд і сказав:

„Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать!

Чого ще ждать і доки?

І покинули ждать, і бажать,

І десь рваться в простори,

Слать гінців і самим визирать

Поза ржавії гори.

Іван Франко. „Мойсей”

 

Чис. 21, 4-9: ”4. І рушили вони від Гор-гори шляхом до Червоного моря, щоб оминути Едом-землю. Та люди в дорозі підупали на дусі, 5. і почали вони нарікати на Бога й на Мойсея: “Для чого вивели ви нас із Єгипту, - щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!” 6. Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу. 7. Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: “Згрішили ми, бо говорили проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк.” І Мойсей помолився за народ. 8. Господь де мовив до Мойсея: “Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий.” 9. І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли когонебудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.”

Іудеї кочують у пустелі і зустрічаються з „автохтонами, місцевим населенням, яке має іншу культуру, іншу релігію, інше світобачення; вони посилають терористів, які вбивають іудеїв”. Які можливості має вибраний народ в цій ситуації?

1. Якщо вони слабкі, безсилі, беззбройні, то повинні втікати, залишити цю територію, повернутися в Єгипет або шукати інший шлях до обіцяної землі.

2. Якщо вони сильні та озброєні, то повинні боротися, захищати своє життя і життя своїх дітей. Отож священна війна – звільнити від гадюк пустелю, Палестину, Близький Схід і увесь світ. З нами Бог, з нами правда. Війна має бути справедлива, щоб загинули тільки погані, отож будемо використовувати тільки маленькі атомні бомби, дуже прецизійні.

3. Якщо вони розумні, то повинні почати мирні переговори, щоб дипломатичним шляхом вирішити це питання. Отож, це шлях компромісів – врегулювати рух у пустелі, щоб всі могли розминутися, відкрити для гадюк „Карітас”, вложити кошти в якусь добродійну справу тощо. Слово „діалог сьогодні в Церкві дуже модне, майже магічне: екуменічний діалог, міжрелігійний діалог і т. д. Тим більше, що вони мають добрий приклад як вести діалог зі зміями: прабабуся Єва в раю – жінка діалогу.

4. Якщо вони чесні, то повинні дати відповідь на питання „Кто виноват?” і „Что делать?” Винен, звичайно, диктатор: на горі Тавор він вибудував вже три фазенди, ресторан, баню, не опікується своїм народом. Отож мітинги, страйки, імпічмент, вільні вибори.

5. Якщо вони трошки релігійні, побожні, – як ми з вами, – то будуть приносити Богові безконечні жертви, молитви, петиції і чолобитні з проханнями, щоб відвернув від них лихо, складати нездійсненні обітниці: „якщо моя дитина не загине, то буду ходити до церкви кожного дня, не пити, не їсти, не спати, а тільки молитися”, або скажуть: „на все Божа воля”, висповідаються, запричащаються, і в покорі серця вмруть у Бозі.

Всі ці, різні на перший погляд, способи поведінки мають у своїй основі одне і те саме мислення, один світогляд і ту саму ментальність: гадюки, як зовнішня ситуація, в якій я опинився, є або причиною моїх проблем, або результатом; але причина завжди в зовнішньому світі чи в моїх зовнішніх вчинках. І вирішувати проблеми слід зовнішніми способами – змінювати довколишній світ або свій спосіб поведінки. Такий менталітет – це менталітет сьогоднішнього світу, це наш з вами християнський менталітет, який в теорії відрізняється від менталітету світу, а в практиці немає жодної різниці.

 

*  Духовне розпізнавання– розпізнавання стану своєї душі

 

Але вибраний Богом народ у даній ситуації показує справжнє біблійне мислення, проявляє глибоку духовну зрілість, яку пізніше швидко втратить: гадюки, як зовнішня прикра ситуація, в якій ми опинились, не є зовнішньою, незалежною від нас і випадковою в нашому житті частиною світу. Зовнішній світ створений Богом для людини, і закони розвитку цього світу не автономні, а тісно зв’язані з людиною, з її світобаченням і, в першу чергу, з її відношенням до Бога, людина є співтворцем цього світу. Людство створює навколишнє середовище і свою власну долю, в першу чергу, своїм внутрішнім духовним станом, своїм мисленням, а вже потім зовнішньою активністю. Зовнішній світ і наше життя віддзеркалює наш внутрішній духовний стан. Поява гадюк у нашому житті – це наше створіння. Ми створені Богом для любові; програма, закладена в наших серцях, повинна виробляти любов, і якщо з наших сердець виходить щось інше – гадюки, то це означає що програма погано працює – вірус, і потрібно ремонтувати програму – своє серце. Мідяний змій на стовпі – це дзеркало людської душі, і хто зумів побачити змія – вірус у своєму серці, і знищити його, залишився живий; ті, які пробували вирішити справу зовнішніми заходами, загинули.

Вихід з Єгипту – це переломний момент в історії ізраїльського народу, який, під враженням надзвичайних Божих знаків, робить неймовірне зусилля серця і волі, змінює своє серце і своє буття в цьому світі, стає духовним мандрівником у безконечній мандрівці до Бога. І історія вибраного народу – це історія не політичних фактів і подій, а історія людського духа, його високих злетів і стрімких падінь.

 

Бо коли вас осяє Господь

Ласки свої промінням,

Ви послів і пророків його

Поб’єте все камінням.

Кожду ж крапельку крові тих слуг

І чад своїх найкращих

Буде мстити Єгова на вас

І на правнуках ваших.

Буде бити і мучити вас,

Аж заплачете з болю

І присягнете в горю чинить

Його праведну волю.

Та як кара жорстока мине,

Знову карк ваш затвердне,

Черга злочинів, кар і жалю

Знов свій закрут оберне.

Горе вам, бо століття цілі

Житимете в тій школі,

Поки навчитесь плавно читать

Книгу Божої волі!

Іван Франко. „Мойсей”

 

*  Духовне розпізнавання – „Вихід” зі своїх обмежень

 

„Вихід” повинен бути способом існування націй, релігійних систем і кожної людини зокрема. Вихід зі своїх обмежень, зі своїх стереотипів мислення, зі свого бачення світу, зі своїх уявлень про Бога, про людину і про суть людського існування у всесвіті. Той, хто вважає, що він досконалий у своєму світогляді, що „правильно” вірить у Бога, у своїй духовній мандрівці, своєму „виході” він уже зупинився, стоїть на місці, йому нема куди йти, нема з чого виходити, він все знає, все розуміє. Це початок духовного падіння окремої людини, нації, політичної партії чи релігійної системи. І тому кожна система, якою би вона не була, – як спосіб мислення однієї людини чи груп людей, щоб розвиватись, повинна час від часу заперечувати саму себе і свій спосіб мислення – або частково, – як гадюка, що змінює свою шкіру, або повністю, – як яйце, що перетворюється в курку.

 

*   Астрологія – розпізнавання реального майбутнього чи однієї з можливих моделей майбутнього?

 

Готична ніч. На небі як у книзі.

Механіка виконує закон.

Холодний місяць – лисий метафізик –

Обчислює народження і скон.

Євген Маланюк

 

Що ми можемо сказати, в світлі цих роздумів про людину і її зв’язок з Богом і зі світом, про віщування, ворожіння і астрологію? Передбачення майбутнього – це міф чи реальність? Хто визначає долю людини: Бог, зірки чи сама людина? І чому Церква негативно до цього ставиться?

Якщо б астрологія була вигадкою, обманом, то Церква би до неї ставилась як до звичайного шахрайства. Церква ставиться негативно до астрології саме тому, що вона в багатьох випадках дуже влучно провіщає майбутнє!

Проблема астрології в тому, що вона, маючи в своїй основі реальне знання, маючи емпіричне і наукове бачення стосунків людини зі всесвітом, у кінцевому результаті подає людині неправильну картину світу, тому що це знання часткове і неповне, як і кожне людське знання.

Візьмімо такий приклад: я їду в машині по рівній прямій дорозі зі швидкістю 150 км. на годину. На віддалі 300 км. на дорозі стоїть стовп. Я або дрімаю або перебуваю в глибокій задумі про сутність людського життя і не звертаю увагу на дорогу, не знаючи – що мене перестерігає. Якщо я буду перебувати в такому стані увесь час, то моє майбутнє передбачити неважко. Цей простий приклад показує, що таке астрологія. Але я можу змінити швидкість і напрямок руху, і моє майбутнє буде іншим. Отож, астрологія показує не реальне майбутнє, а один із можливих варіантів, модель майбутнього. Але оскільки більшість людей за своїм внутрішнім станом статична і важко змінюється, то астрологія може передбачати майбутнє дуже точно.

Людина – це дух і матерія. Матерія – це реалізація духу, це проявлена частина непроявленого духу. Говорячи образно, духовний складник людини – це програма, інформація, яка перетворюється в енергію і матерію. Програма, як діє в мені в теперішній момент, у майбутньому реалізується на зовнішньому, матеріальному рівні. Якщо я зумію прочитати цю програму і дешифрувати її, то переді мною відкриється моє майбутнє. Якщо воно мені не сподобається, то я постараюсь змінити своє майбутнє, змінюючи тепер внутрішню програму.

Пізнання внутрішньої програми релігійною мовою означає пізнання свого внутрішнього світу, своєї гріховності, своїх невпорядкованих потягів. Зміна цієї програми означає звільнення від цих невпорядкованих потягів.

 

... різні способи підготування і формування душі до спроможності звільнитися від усякого невпорядкованого потягу, є духовними вправами. А коли звільниться – щоб шукала Божу волю і віднаходила такий порядок свого життя, щоб він служив для її спасіння [1 ДВ].

 

*  Астрологія – різновидність фаталістичного світогляду

 

Небезпека астрології полягає в тому, що вона переконує людей в фаталістичному баченні світу: людська доля наперед встановлена Богом або зірками, і, щоби я не робив, мені не уникнути того, що мені призначено.

Фаталістичне мисленняє давнім як сам світ. Гностики вчили, що людина вже від народження або засуджена Богом, або врятована. Фаталізмом була наскрізь просякнута древнєгрецька релігія, культура і мистецтво – згадаймо тільки міфпро Едипа. Фаталізм дуже поширений в сьогоднішньому християнстві: на все Божа воля. Але Боже Об’явлення виразно говорить, що Божа воля полягає в тому, щоб рятувати, а не нищити. Фаталізм – це віра  не в християнського Бога-Любов, а в незрозумілі позаземні сили, які діють за якимись невідомо ким встановленими законами, і в основі їх може бути що завгодно, але тільки не любов. І астрологія – це одна з форм фаталістичного світобачення.

Одна побожна монахиня була чудесним способом вилікувана від важкої хвороби й отримала дар лікувати людей молитвою. Вона пішла до „пророка”, щоб пізнати своє майбутнє. Ось як вона описує свій досвід:

„... я навчилась трьох речей.

Перше – я не повинна була йти до пророка. Хотіла знати майбутнє. Це було як ворожбитство, як шукання фальшивого бога. Я вчинила те, що Бог заборонив у першій заповіді: «Не будеш мати чужих богів переді мною». Моє життя повинно зосередитись у Бозі; мушу залишити майбутнє тільки Йому. Він є Дорогою, і я повинна повністю Йому піддатись.

Друге – я зрозуміла різницю між осудженням і розпізнаванням. Коли я перший раз пішла до пророка, то відчувала, що щось не так, але мені здавалось, що я не повинна його осуджувати. Я відчувала присутність зла, але не розуміла цього. Думала, що це моє внутрішнє настановлення. Цей досвід навчив мене, що необхідно молитись за дар розпізнавання.

Третє – я зрозуміла, що моє покликання не є моїм даром для Бога, але Божим даром для мене. Він дав мені це покликання, щоб мене визволити, а не поневолити. Я зрозуміла, що повинна кожного дня падати на коліна і дякувати Богові за цей дар” [23].

 

*   Духовне розпізнавання – інтуїція, передбачення, передчуття, сновидіння

 

Що таке інтуїція?

„Інтуїція – лат. іntuitio, від intueor – уважно вдивляюсь, здатність пізнати істину безпосередньо, без обґрунтування і доказів. Декарт стверджував: „Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідоцтво почуттів і не оманливе судження спонтанної уяви, але поняття ясного та уважного розуму, настільки просте і виразне, що не залишає жодного сумніву про те, що ми мислимо, або міцне поняття ясного та уважного розуму, зродженого лише природним світлом розуму і завдяки своїй простоті більш достовірне, ніж сама дедукція [24].

„Інтуїція  – це здатність, з якою ви народжуєтесь, подібно як і здатність до мови, мислення чи сприйняття музики. Інтуїція не є даром, доступним небагатьом: це невід’ємна частина будь-якого розумового, емоційного чи психологічного процесу” [25].

Людина – істота духовно-матеріальна, а дух не підлягає просторово-часовим законам. Дух може проникати простір і час, і тому кожна людина носить в собі ці здатності, які проявляються у формі інтуїції, передбачення, передчуття, можуть проявлятися у формі сновидінь тощо. До того ж існує світ чистих духів, про який наука і Церква мають тільки поверхневе знання, і цей світ не ізольований від нашого земного світу, і людина може мати контакт з цим світом і черпати звідти інформацію. Питання тільки в тому, чи стремління нав’язати контакт з потойбічним світом сприяє духовному розвитку людини чи її деградації?

 

*  Духовне розпізнавання– відчувати, усвідомлювати та розуміти

 

Проблема Церкви, як я її бачу, полягає в тому, що, беручи своє коріння не з цього світу, маючи дари Святого Духа, які їй дають можливість внутрішньо відчувати – де є правда, це своє відчуття і бачення правди Церква не завжди вміє усвідомити, зрозуміти і висловити доступною і зрозумілою для загалу мовою. І тому багато людей сприймають християнське вчення як комплекс моралізаторських поучень і заборон, повністю відірваних від реального сьогодення, і не бажають напружити свій мозок, щоб глибше ввійти в це вчення і зрозуміти, що стоїть в його основі.

Наше майбутнє залежить від нашого внутрішнього духовного стану. А наш внутрішній духовний стан залежить від наших стосунків з Богом. А Бог – це Любов, а не збір богословських доктрин. І жити Богом-Любов’ю означає, в першу чергу, не приналежність до церковної структури і виконання зовнішніх приписів і норм моралі, а практичне життя любов’ю до ближнього. Церква не є посередницею між Богом і людиною, а тільки допомогою, засобом, таїнством, що допомагає людині налагодити зв’язок з Богом.

 

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ліна Костенко

 

*  Духовне розпізнавання – розпізнавання свого гріха, а не „правди”

 

У світлі ІІ-го Ватиканського Собору християнин – це людина, яка усвідомила свій гріх, свою слабість, свій статус грішника і прочанина в життєвій мандрівці до Бога, усвідомила, що своїми власними силами жити любов’ю в цьому світі їй дуже важко, і тому шукає допомоги в Церкви, якій Бог дав природні і надприродні дари освячувати людину. Отож, бути християнином означає визнати свою слабість і свої обмеження, бути смиренним, покірним. У нашій християнській ментальності бути християнином означає „пізнати правду”, отож бути на голову вищим від тих, хто її не пізнав, від тих, що знаходяться поза офіційною Церквою, що породжує тільки гордість, нетерпимість, почуття зверхності і релігійний фанатизм.

 

*  Духовне розпізнавання і духовність

 

Кому багато дано, від того багато спитається, і тому християнинові, щоб бути на однаковій до Бога віддалі разом з невіруючим, потрібно у повсякденному житті жити любов’ю набагато глибше, ніж невіруючому, бути світлом і сіллю. І тому наше поняття духовності в багатьох випадках повністю спотворене. „Безбожник” може бути набагато духовнішим, ніж богомільний фанатик. І Святе Письмо цьому приклад. Але в церкві ви ніколи не почуєте пояснення слів Ісуса Христа, коли він говорить, що злодії і проститутки перші увійдуть у Боже Царство.

 

*  Духовне розпізнавання – зустріч із божественним

 

Зустріч з божественним, це не тільки зустріч з Богом у Святому Письмі, в Церкві чи в молитві. Увесь всесвіт і наше життя у всіх його проявах: релігія, культура, мистецтво, праця, – це також Боже Об’явлення, відкрита Книга Життя, яку тільки одиниці вміють читати. Зустріч з божественним особливо проявляється у важких ситуаціях життя, коли людина зустрічається з чимось, що для неї видається неминучим, трагічним, страшним. Важка, травмуюча ситуація життя для людини може бути спонукою до високого духовного злету або до повного падіння, духовної катастрофи. Класичний приклад – два розбійники на хресті. Ситуація для обох однакова, але відповідь серця і розуму різна: один духовно прозріває, інший богохулить. Тож чи зірки визначили їх долю, чи вони самі зробили свій вибір.

Кожний день у кожній ситуації свого життя ми подібні на доброго або на поганого розбійника. Робимо або крок вперед або назад у своїй духовній мандрівці, будуємо свою долю і своє майбутнє.

 

*  Духовне розпізнавання – нищення „старої” і народження „нової” людини

 

Дуже цікавим у цьому відношенні, як важка життєва драма може швидко змінити людину, є фільм „Гра – The Game”, у головній ролі Майкл Дуглас. Мультимільйонер отримує візитну карточку якоїсь спортивної організації, яка займається невідомо чим, і починається гра з цією організацією. За якийсь час гра набирає серйозних оборотів – він втрачає все майно, його переслідують, пробують вбити. Він кінчає життя самогубством – кидається з даху готелю. Але вкінці виявляється, що це справді гра: йому м’ягко підстелили, він живий, все майно йому повернено. Але в цих важких випробуваннях змінюється його характер, його світогляд і внутрішній стан. Він дійсно вбив в собі „стару” людину, і народився зовсім іншим. Він змінив себе, своє бачення світу і людських стосунків у ньому, і тим самим змінив свій світ.

Якщо ми уважно приглянемося древнім містерійним релігіям, випробуванням, які проходили їхні адепти, обрядам ініціації, а також приглянемося обрядам і культам сьогоднішнього шаманізму і порівняємо їх з випробовуваннями, які пройшов головний герой фільму „Гра”, та з тим, що відбувається з людиною під час ігнатіанських реколекцій, то знайдемо багато спільних елементів. Відмінності існують на зовнішньому інтелектуальному рівні – відмінності в культурі, ментальності, релігійній доктрині тощо. Але на внутрішньому рівні – рівні почуттів та переживань – шлях дуже подібний.

Моїм наміром не являється дати вичерпну відповідь на важливі для кожної людини питання про суть людського життя. Хочу лише спонукати читача до глибоких роздумів над своїм світобаченням і своїм мисленням. Вчіться читати відкриту „Книгу Життя”.

 

*  Роль уяви в духовному розпізнаванні

 

„Коли я прийняла Ісуса й обернулась, щоб піти на своє місце, то перед моїми очима постав образ намету. Я дивилась на нього й дивувалась: „Який цей намет пошарпаний”. Я повернулась до лавки і клякнула. В видінні побачила, що якась людина хотіла ввійти до намету. Я почула, що говорю до нього: „Не можеш туди ввійти, бо там повний балаган”. Він подивився на мене й сказав: „Я тут живу”.

Я зрозуміла, що тим наметом, подертим спокусами, зневірою і знеохоченням, є я сама. Ісус показав мені, що Він далі перебуває в мені” [26] .

 
    

[1] Popowski R. SDB. Słownik grecko-polski Nowego Testamentu. – Warszawa: 1997.

[2] Wiersbe W .  W . Be what you are . – Wheaton : 1988. – P. 32.

[3] Григорій Ниський. Життя Мойсея. − Львів: 2001. − С. 12.

[4] Тейлор Ч.  Етика автентичності. – Київ: 2002. – С. 12-13.

[5] Макселон Ю.  Психологія. – Львів: 1998. С. 98.

[6] Священник Родион. Люди и демоны. – Киев: 1993. С. 24.

[7] Лойола І. Заповіт прочанина 5-8. – Львів: 2004.

[8] Lustiger Jean - Marie . Wyb ó r Boga . – Krak ό w : 1992. S . 36.

[9] Шекспір В. Отелло венеціанський мавр. Твори в шести томах, Т. 5. – Київ: 1986. С. 124.

[10] Шептицька С.  Молодість і покликання о. Романа Шептицького. Львів: 1994. – С. 7-8.

[11] Шептицька С.  Молодість і покликання о. Романа Шептицького. Львів: 1994. – С. 42.

[12] Теофан Затворник. Про покаяння. – Львів: 2004. – С. 28.

[13] Tardif E. Jezus żyje. – Szczecin: 1990. S . 39, 40, 41.

[14] Petit I .  OSB . You will receive power . – London : 1994. – P. 10.

[15] Цветник духовный. – Москва: 1991. – С. 109.

[16] Ґрюн А.  Молитва – це зустріч. – Львів: 2005. – С. 28-29.

[17] Авва Доротей. Поучення і послання. Львів: 2002. – С. 35, 98-99.

[18] Meehan B. M. Il potere di guarigione della preghiera. Gribaudi: 2001. – P. 57-58.

[19] Carretto C.  Myśli na każdy dzień. – Wrocław: 1988. S. 17.

[20] Свенцицкая И. С. Раннее христианство: страницы истории. – Москва: 1987. – С. 126-127.

[21] Марсель Г.  Homo viator . – Київ: 1998. – С. 10.

[22] Daniel - Rops . Ko ś ci ół pierwszych wiek ó w . – Warszawa : 1997. – S. 67-68.

[23] McKenna B. OSC, Libersat H.  Abyście wierzyli. – Warszawa: 1997. – S. 27-28.

[24] Философский энциклопедический словарь. – Москва: 1989.

[25] Дей Л.  Самоучитель по развитию интуиции. – Москва: 2001. – С. 56.

[26] McKenna B .  OSC, Libersat H. Abyście wierzyli. – Warszawa: 1997. – S. 53.