І. Загальне приготування до медитації

 

Не замісивши глини, не виліпиш горшка.

Прислів’я

 

Св. Іван Ліствичник  каже:

„Замкни двері своєї келії для свого тіла, двері свого язика для бесіди, а внутрішні двері для духів… Самотність – це безнастанне богопочитання і чекання на Бога” [1]  .

„Я є ще до того, як ви Мене покличете.

Я приходжу ще до того, як ви Мене запрагнете.

Я завжди випереджаю вас, тому що люблю вас і прагну обдаровувати” [2]  .

У молитві ініціатива належить Богові. Бог промовляє, людина слухає. Бога не можемо змусити до дії заклинанням, ворожінням, магією – як в поганських  релігіях; до Бога не можемо пробитись психологічними вправами,  йогою, трансцендентальною медитацією . Бог є вільною істотою, абсолютно незалежною від людини. Навіщо взагалі потрібне якесь приготування , коли „Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде...” (Ів. 3, 8 )?

Зробімо таке порівняння: в неділю людина мусить піти до церкви і вислухати Службу Божу. Щоб виконати цей обов’язок, вона мусить попередньо приготуватися, розпланувати свій час, відкласти інші справи, виконати ряд чинностей, після яких опиниться в церкві і сумлінно відстоїть годину. Таке загальне приготування  є необхідною умовою, не виконавши якої людина не потрапить до церкви, не буде брати участі в Службі Божій, не почує проповіді. Саме виконання такого приготування ще не є гарантією доброї молитви. Тілом можна бути в церкві, а думками і серцем далеко поза нею. Щоб відбути Службу Божу згідно не тільки з буквою, але і з духом закону, потрібно підготуватися глибше.

Сучасній людині, яка втягнута у вир бурхливого життя і живе ніби поза собою, увійти в стан глибокої молитви дуже важко, їй необхідно прикласти зусилля розуму і волі, вона повинна користуватись методичними вказівками, володіти технікою входження в молитву.

 

1) Перешкоди до молитви:

 

* гріхи

* неопановані пристрасті

* надмірна турбота про повсякденні справи

* розпорошення і несталість думки

 

* Гріхи

 

Не люди наші вороги,

Хоч люди гонять нас, і судять,

І запирають до тюрми,

І висмівають нас і гудять.

Бо люди що? Каміння те,

Котре, розбурхана весною,

Валами котить і несе

Ріка, розлитая з собою.

Не в людях зло, а в путах тих,

Котрі незримими вузлами

Скрутили сильних і слабих

З їх мукою і їх ділами.

Іван Франко

 

Еф. 6, 12 : „ Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби .

Св. Василій Великий  каже:

„Чоловік байдужий є ніякий і собі і Богові, не робить різниці між чеснотою і гріхом  (К. Пр. 81). Бо, як тіло втрачає через недугу бажання і смак до страви, – так і душа через гріхи стає байдужою й млявою до Божих справ (К. Пр. 174)” [3].

Важкий гріх спричиняє втрату освячуючої благодаті, присутності Святого Духа, легкий – духовне ослаблення. Образ Божий в людській душі забруднюється, духовні сили зменшуються, розум затемнюється. Почуття провини і особистої негідності ще більше віддаляють нас від Бога, від здатності молитись, медитувати. Як людина в стані важкого гріха не може причащатись, так само в такому стані їй дуже важко буде молитись.

„Один чернець хотів зробити свій внесок у повернення первісної гармонії, і тому служив Богові, поєднуючи тих, які сваряться. Інший – хотів поглибити таємничий сенс терпіння , отже, прославляв Господа відвідуванням хворих. Але, обоє були малодушними і нетерплячими, і, не знайшовши спокою та задоволення, помандрували у пустелю запитати самітника, що дало йому пустельне життя. Він відповів: „Людина, що живе серед людей, не може побачити своїх гріхів, тому що її розум постійно зайнятий. І лише коли вона віддалиться від людей, і залишиться  насамоті, тоді буде спроможна побачити свої гріхи”. Побачити свої гріхи, – означає ввійти в стан християнина” [4].

 

* Неопановані пристрасті

 

Ой ні, ще рано думати про все.

Багато справ ще у моєї долі.

Коли мене снігами занесе,

тоді вже часу матиму доволі.

А поки що – ні просвітку, ні дня.

Світ мене ловить, ловить... доганя!

Ліна Костенко

 

„Пристрасті – це гнів, марнославство, сластолюбство, ненависть, зла похіть тощо. Гріхи ж – це самі дії пристрастей, коли хтось виконує їх на ділі, тобто виконує тілом ті діла, до яких спонукають його пристрасті, бо можна мати пристрасті, але не діяти за ними” [5]  .

„Пристрасті – це сильні й довготривалі почуття . Коли вони з’являються у людини, то підпорядковують собі всі інші зацікавлення й практично всі її зусилля” [6]  .

Пристрасті – страсті – муки – терпіння  – біль – хвороба. Фізична хвороба викликає у тілі біль, і якщо ми нею нехтуємо, то біль посилюється, звертає на себе увагу, допомагає усвідомити, що в тілі щось не так, що ми хворі, і мусимо лікуватись. Коли молимось, і починає боліти зуб, то відразу розуміємо, що нам перешкоджає молитись, відразу локалізуємо перешкоду до молитви.

На фізичному рівні кожна людина спроможна зробити таке духовне розпізнавання  того, що в ній відбувається. На психічному рівні це зробити важче.

Я кохаю дівчину, прагну з нею одружитися, без неї мені світ немилий, або прагну вступити до якогось інституту. І мені на думку не спаде розпізнавати збудження на цьому рівні – чи ця дівчина і цей інститут дійсно є моїм покликанням, чи тільки пристрастю, невпорядкованим потягом, прив’язанням, що не мають нічого спільного ні з коханням, ні з життєвим покликанням.

 

Не минай з погордою

І не смійсь, дитя!

Може, в тім осміянім

Суть твого життя.

Може, в тім зневаженім

Твого щастя карб,

Може, в тім погордженім

Є любові скарб.

Може, сміх твій нинішній,

Срібний та дзвінкий

Стане в твоїй пам’яті

За докір гіркий.

Іван Франко

 

Не усвідомлюючи своїх психічних комплексів, своєї хвороби, приймаючи ілюзії за дійсність, свою пристрасть  за Божий голос, я молюсь до Бога, щоб допоміг мені реалізувати мої плани, які вважаю також Його планами стосовно мене. Але в дійсності Бог стосовно мене має інші плани, які намагається реалізувати, ставлячи перешкоди в реалізації моїх планів. Я цього не розумію і молюсь далі. Але до своєї мети не наближаюсь, а навпаки, віддаляюсь від неї. Проблеми ростуть. Кінець духовного життя непередбачений: зміна віри, втрата віри...

Ось до чого можуть призвести неопановані пристрасті . Більшість людей в своєму духовному житті займається мазохізмом, самобичуванням, чи самокатуванням на психодуховному рівні. І цей мазохізм, утвердження в своїх психодуховних комплексах називають молитвою.

 

Тікай же свого світу, недоріко,

або чекай, коли той Бог воздасть

за самокатування – по заслузі,

за самознищення – ясним добром.

Василь Стус

 

Для ченця чи черниці апостольського Згромадження в такому випадку є небезпека розчаруватись у своєму Згромадженні і шукати реалізації свого покликання в контемплятивній спільноті, де менше праці з іншими людьми, а більше молитви, контемпляції, зовнішнього і внутрішнього спокою. Але в цьому випадку психофізичні проблеми не зникають, а ховаються в підсвідомості, а молитва  спокою стає не ліками, які зцілюють хворобу, а морфієм, який тільки тамує біль. З однієї ілюзії людина входить у ще більшу, не розвивається, а деградує. І коли постійно перебуває в наркотичному стані, то виникають галюцинації, які вважає містичним досвідом . Антипко [7] також не спить, а активно працює.

Індійський поет XIX ст. Нішкулянд  писав:

Зречення предметів без зречення прагнень триває недовго, навіть якщо ти це прагнеш дуже сильно” [8]  .

 

* Надмірна турбота про повсякденні справи

 

Що б це не було, я боюся данайців на­віть тоді, коли вони приносять дари.

Вергілій . „Енеїда” 2, 49

 

Лк. 9, 62 : „... Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого” .

Загал вірних у щоденному житті більш-менш дотримуються Божих і Церковних Заповідей: не прелюбодіють, не вбивають... є добрими людьми і мають щирі прагнення  змінити своє духовне життя на краще. Але турботи повсякдення так їх поглинають, що в молитвах просять тільки про матеріальний хліб, цілком забуваючи про духовний.

Мт. 22, 1-5 : „1. Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах: 2. „Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля. 5. Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства” .

„Одного разу рабин з Бердичева, відмовивши молитву „Вісімнадцять блаженств”, звернувся до кількох осіб, багато разів повторюючи привітання: „Мир вам, мир вам”, так ніби ці люди щойно повернулися з далекої подорожі. Оскільки вони дивились на нього здивовано, то він пояснив: „Чому дивуєтесь? Хвилину назад ви були далеко звідси: ти на базарі, ти біля своєї нареченої, а ти на роботі, і ви повернулись, коли вже молитва закінчилась, і тому я вітаю вас” [9]  .

 

* Розпорошення і несталість думки

 

Багряним полум’ям горять мої думки

На тлі рожевої ранкової зорі.

Я виправляю свої помилки,

Щоб знов подивуватися собі…

Мар’яна Рудакевич

 

Коли ми роздумуємо над тим, що нам найбільше перешкоджає молитись, то, в першу чергу, звертаємо увагу на свої думки, які постійно скачуть з однієї справи на іншу, не можемо зосередитись на молитві, наші думки постійно розпорошені. І саме це ми вважаємо найбільшими перешкодами до молитви.

 

Я бачив дивний сон . Немов передо мною

Безмірна, та пуста, і дика площина.

І я, прикований ланцем залізним, стóю

Під височенною гранітною скалою,

А далі тисячі таких самих, як я.

У кожного чоло життя і жаль порили,

І в оці кожного горить любові жар,

І руки в кожного ланці, мов гадь, обвили,

І плечі кожного додолу ся схилили,

Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

Іван Франко

 

Розпорошення і несталість думки  – це тільки верхівка айсберга перешкод до молитви. „Титанік” нашої молитви нищать і затоплюють не вони, а те, що приховано: надмірна турбота про повсякденні справи, неопановані пристрасті, гріхи. Ми бачимо тільки видиму частину – думки, і тому намагаємось побороти їх. За допомогою думок ми повинні поступово сходити у глибину, відкриваючи свої справжні проблеми, хвороби, доходячи до суті, до причини тих проблем – до первородного гріха. Самі, без Божої допомоги, ми це не спроможні вчинити. Під час реколекцій Бог показує нам саме дно нашої гріховності, і не тільки показує, а й лікує, лікує настільки, наскільки ми спроможні відкритися на Його слово, Його любов, Його милосердя, і прийняти їх.

 

Таж від народження берем

правічний гріх собі на душу:

його покутувати змушені,

його ми вистраждати ревно

повинні – спогадами, сном.

............................

Ми від народження берем

правічний гріх. І день проворний,

заледве крила розпросторить,

вже видається тягарем.

Василь Стус

 

2) Допомога для молитви

 

О, панно Доле! Подруго жорстока,

Ласкава тільки у моїх гріхах.

Ти, як і я, у цьому світі одинока,

Та залишаєш вогник у думках.

Моя подруго!

Зболена... й невинна,

У недосяжності своїй проста.

З молитвою клякаю на коліна...

Ти, доле, – фатум мій... Моя сестра.

Мар’яна Рудакевич

 

    * Великодушність

    * Уважність

 

„До­по­мо­га для мо­лит­ви”  є про­ти­ле­ж­ні­стю „пе­ре­шкод до мо­лит­ви”, і ко­ж­на ду­хов­на книж­ка зі сво­єї то­ч­ки зо­ру це якось опи­сує і по­я­с­нює. Ду­же важ­ли­во, щоб лю­ди­на зна­йшла свою ду­хов­ну книж­ку, сво­го ду­хов­но­го ав­то­ра, яко­го би си­с­те­ма­ти­ч­но пе­ре­чи­ту­ва­ла і до­т­ри­му­ва­лась би йо­го по­рад. При ін­ди­ві­ду­аль­но­му ду­хов­но­му ке­рів­ни­ц­т­ві це зро­би­ти лег­ше, ке­рів­ник  мо­же на­да­ва­ти по­ра­ди за­галь­но­го і кон­крет­но­го ха­ра­к­те­ру. Ко­ли лю­ди­на са­ма шу­кає Бо­га, то це зро­би­ти важ­че, але не є не­мож­ли­вим.

 

* Великодушність

 

Реколектантові дуже допоможе, якщо він увійде у виконання вправ з великою відвагою і великодушністю (щедрістю) щодо свого Творця і Господа, жертвуючи Йому всю свою волю й свободу – щоб Бог по своїй волі міг послуговуватись як його особою, так і всім тим, чим він володіє [  5 ДВ  ].

 

Конституції  пояснюють: „... в загальному, якщо хтось більше з’єднується з Богом і показує себе більш щедрим по відношенню до Божої Величі, то Бог буде більш щедрим до нього, і він буде краще приготованим отримувати від Бога кожного дня щораз більші благодаті і духовні дари.

З’єднатися з Богом і проявити себе великодушним по відношенню до нього означає повністю і назавжди віддати себе на його служіння, як це роблять ті, що складають обіти”  [10].

З великою відвагою і великодушністю  „В оригіналі „con grande animo y liberalidad”. Цей вираз означає: благородність, щедрість, великодушність. Одним словом: хоробре і безумовне самопосвячення і повне відкриття на Божу дію. Постава очікування, отже готовності, активної акцептації порушень Святого Духа. Постава душі, що живе під подихом Святого Духа. Фундаментальна схильність, необхідна особі, що прагне виконувати ігнатіанські вправи” [11].

 

* Уважність

 

„Оповідання з духовності дзен :

Одного разу запитали досвідченого в медитації чоловіка, чому, незважаючи на різноманітні справи, він завжди зосереджений і уважний. Він відповів: „Коли я стою  то стою, коли йдуто йду, коли сиджуто сиджу, коли їмто їм, коли говорюто говорю...”

Його співрозмовники відповіли: „Ми також це робимо, але що ти ще робиш?”...

Він сказав: „Ні, коли ви сидите  то вже стоїте, коли стоїтето вже біжите, коли біжите – то вже добігли до мети...” [12].

„Без уваги немає молитви. Істинна благодатна увага з’являється від умертвлення серця для світу. Середники завжди залишаються тільки середниками...” [13]  .

Уважність – це не тільки зосередженість і концентрація уваги на чомусь одному. Це уважність  до всього, що зі мною відбувається. Це вміння сприймати відразу багато духовних і психічних подразників, і вміння оцінити їхню вартість для мене в даний момент. Зосередженість тільки на чомусь одному зробить мене сліпим і глухим до всього іншого, яке може бути дуже важливим. Отже, ми тут торкаємось своєрідного парадоксу : уважність – це зосередження на чомусь одному і водночас чуйність до всього.

 
   

[1]   Катрій  Ю. ЧСВВ. Вгору піднесім серця. – Рим: 1993.    С. 81.

[2] Anna . Boże wychowanie. Część I.– Kraków: 1996 . – S. 17 .

[3]   Катрій  Ю. ЧСВВ. Вгору піднесім серця. – Рим: 1993.    С. 230.

[4] Przybylski R. Pustelnicy i demony. – Kraków: 1994. S . 12-13.

[5]   Авва Доротей. Поучення і послання. Львів: 2002. − С. 27.

[6]   Макселон Ю.   Психологія. – Львів: 1998.    С. 88.

[7]   Антипко: чорт.

[8] Gandhi M . K . Autobiografia . –Ksi ążka i Wiedza : 1973. S . 23.

[9] Lifschitz D. Z mądrości chasydów. – Kielce: 1998. S. 25.

[10]   Loyola Ignazio. Costituzioni della Compagnia di Gesù.    Roma: 1997. 282-283.

[11]   Loyola  Ignazio. Esercizi Spirituali, a cura di Pietro Schiamone. – Roma: 1980. – P.  42.

[12] Abeln R., Kner A.Odpowi е dzi na pytania stawiane przez ż ycie . –Krak ów : 2003. S . 78.

[13]   Харитон ігумен. Мистецтво молитви. – Львів:   2000.  – С. 171.