ІІ. Безпосереднє приготування до медитації або приготування пунктів медитації

 

Не терши, не м’явши, не їстимеш калача.

Прислів’я

 

* зовнішнє і внутрішнє навчання

* тема або пункти медитації – дороговказ молитви

* духовні вправи – внутрішнє навчання

* духовні вправи подібні до повчань отців пустелі

* духовні вправи – це не „гноза ”: таємне знання

* духовні вправи – введення в практику індивідуальної молитви, а не навчання Церковної доктрини

* пункти медитації – заохочення до співтворчості

* „приготування до молитви” А. Шептицького

 

* Зовнішнє і внутрішнє навчання

 

„Нав­чан­ня бу­ває дво­я­ке – зо­в­ніш­нє та вну­т­ріш­нє: зо­в­ніш­нє – в книж­ках, вну­т­ріш­нє – в бо­го­ми­с­лен­ні ; зо­в­ніш­нє  в лю­бо­ві до  му­д­ро­сті, вну­т­ріш­нє  в лю­бо­ві до Бо­га; зо­в­ніш­нєу кра­с­но­мов­ст­ві, вну­т­ріш­нєу мо­лит­вах; зо­в­ніш­нєу швид­ко­сті дум­ки, вну­т­ріш­нєу те­п­ло­ті ду­ха; зо­в­ніш­нєу май­стер­но­сті, вну­т­ріш­нєу по­ми­с­лах; зо­в­ніш­ній ро­зум   – „пи­ша­є­ть­ся” (1 Кор. 8, 1), то­ді, як вну­т­ріш­нійупо­ко­рю­є­ть­ся; зо­в­ніш­нійза­ці­ка­в­лю­є­ть­ся, ба­жа­ю­чи зна­ти все, а вну­т­ріш­нійпри­слу­хо­ву­є­ть­ся до се­бе і не ба­жає ні­чо­го ін­шо­го, ок­рім то­го, щоб зна­ти Бо­га, ра­зом з Да­ви­дом звер­та­ю­чись до Ньо­го. „В Тво­є­му іме­ні сер­це моє ка­же: ...Твоє об­лич­чя, Гос­по­ди, я шу­каю” (Пс. 27, 8). І ще: „Як лань праг­не до вод­них по­то­ків, так ду­ша моя праг­не до Те­бе, Бо­же” (Пс. 42, 2)” [1]  .

 

Керівник (той, хто подає іншому спосіб і послідовність виконання медитації та контемпляції) повинен правильно викласти зміст медитації або контемпляції, обмежуючись лише стислим і небагатослівним поясненням. Тому що реколектант  (той, хто виконує вправи), отримавши основну суть теми, власним роздумуванням чи завдяки Божій силі, що просвічує його розум , зможе краще зрозуміти або пережити подану матерію. Це дасть більше задоволення і духовного плоду, ніж коли б керівник  багато пояснював й акцентував на значенні даної теми. Адже не багатство знань, але внутрішнє розуміння (відчування) та насолода (смакування) задовольняє й насичує душу [2 ДВ].

 

* Тема або пункти медитації – дороговказ молитви

 

Подані пункти – це не план до виконання в медитації, не матеріал, який в медитації мусить бути вивчений, продуманий, промолений. Ці пункти – це лише взірець, дороговказ молитви, зроджені з особистого досвіду автора, хоча загальна структура реколекцій має конкретну ціль, незмінну внутрішню логіку і послідовність, взяту з „Духовних Вправ” св. Ігнатія .

Бог веде кожну людину індивідуально її особистою неповторною дорогою. Але всі дороги повинні йти в одному напрямку – до Бога. І реколекції  – це загальний напрямок, на якому реколекціоніст допомагає реколектантові знайти свою дорогу. Когось Боже слово вразить вже на перших реченнях, і тому він тут зупиниться, заглибиться в молитву і пробуде в ній цілу годину. Отже, не мусить проробляти пунктів до кінця. Хтось затримається на другому пункті, комусь цих пунктів взагалі забракне. В когось біблійні цитати викличуть асоціації з інших фільмів, книжок, чи може цілком відмінні аналогії з життя, тощо. Хтось з самого початку піде в молитві іншим від накресленого пунктами шляхом. Це все дуже добре – йти своїм шляхом, але не самому, а з духовним керівником. Бо й не зауважите, як, замість йти до Бога, будете від Нього віддалятися. Отже, діліться своїми переживаннями з реколекціоністом.

Після таких реколекцій ваше духовне читання буде трохи іншим: будете читати менше, але глибше. Будете вчитися з будь-якої духовної книжки робити собі пункти до медитації.

 

Адже не багатство знань, але внутрішнє розуміння  (відчування) та насолода (смакування) задовольняє й насичує душу.

 

* Духовні вправи – внутрішнє навчання

 

Св. Ігнатій  пояснює суть „Духовних Вправ”.

Ця книжка – не підручник духовності. В ній ми не знайдемо систематичного викладення, як у сучасних Ігнатію містиках Кармелю: св. Терези Авільської  чи св. Івана від Хреста .

Ця книжка не призначається для звичайного послідовного читання. Вона написана для реколекціоніста  – духовного керівника . Реколектант – духовний учень  повинен читати лише пункти книги, рекомендовані інструктором. Отже, процес виконання духовних вправ не зводиться до інтелектуального навчання, як отримання теоретичних знань. Медитація, контемпляція , роздумування  – процес інтеріоризації, внутрішнього присвоєння духовних правд, що, в свою чергу, повинно бути спонукою до внутрішньої зміни людини: її менталітету, світогляду, тощо. Християнською мовою ми це називаємо наверненням.

Порівняймо реколекції  зі звичайним шкільним навчанням. Учень має підручник, по якому вивчає даний предмет, учитель має методичні вказівки, користуючись якими навчає учня . „Духовні Вправи” св. Ігнатія  – це методичні вказівки для учителя , а не шкільний підручник для учня. У книзі „Духовні Вправи” духовних вправ немає, це лише інструкції – як подавати учневі  духовні вправи.

 

* Духовні вправи подібні до повчань отців пустелі

 

Ігнатіанські реколекції  подібні до духовних повчань отців пустелі. Послушник приходив до духовного отця і просив його: „Авва, скажи слово”. Слово, в даному випадку, – це не „didascalia” – навчання, доктрина, а „logos psychopheles” – слово, корисне для душі, коротке повчання у вигляді притчі, алегорії чи символу. Таке повчання не мало логічного завершення – було незакінченою думкою , і спонукало послушника до довгих і глибоких міркувань та молитви. Пізнання такого типу завжди духовне, і стосується пізнання  речей у найглибшій їх суті, тобто пізнання добра і зла. Отці пустелі називали його „διά-κρίσις – diakrisis – рішення , пояснення” , а в дослівному перекладі означає „рішення суду, розв’язання кризи”.

Послушник отців пустелі та реколектант  „Духовних Вправ” св. Ігнатія повинні входити у подану їм тему чи слово не ззовні, а зсередини – увійти в досвід .

Зро­зу­мі­ти суть та­ко­го ме­то­ду нав­чан­ня нам мо­же до­по­мог­ти ек­зи­стен­ці­аль­на фі­ло­со­фія  Га­б­рі­е­ля Мар­се­ля. Він не по­дає ви­зна­чен­ня яко­гось тер­мі­на і по­тім йо­го по­я­с­нен­ня, як це зви­чай­но ро­бить­ся. Він опи­сує са­му бу­ден­ну люд­сь­ку си­ту­а­ція, кон­крет­ний осо­би­стий до­свід  лю­ди­ни, і вже з цьо­го до­сві­ду ви­сно­вує за­галь­ні по­нят­тя – на­дія, ві­ра то­що. На пер­шо­му мі­с­ці – до­свід , тоб­то вхо­джен­ня у си­ту­а­цію, спі­ву­часть, пе­ре­жи­ван­ня , ем­па­тія, і вже по­тім те­о­ре­ти­ч­ні уза­сад­нен­ня.

 

* Духовні вправи – це не „гноза ”: таємне знання

 

У перших століттях християнства виникло філософсько-релігійне вчення, яке увійшло в історію під назвою „гностицизм”. Християнське втаємничення -ініціацію  в духовне життя благодаті підміняли „гнозою”  – таємним знанням для вибраної групи досконалих-втаємничених . І саме знання прихованих духовних речей повинно було спасти людину, а не дар благодаті. Ця небезпека існує і сьогодні. Це спокуси різні техніки молитви сприймати як „гнозу” – знання, що відкриє двері раю. Першими гностиками були Адам і Єва.

 

* Духовні вправи – введення в практику індивідуальної молитви, а не навчання Церковної доктрини

 

ІІ Ват. Собор в „Догматичній Конституції про Боже Об’явлення” (8) пише:

„Церква у своєму навчанні, житті і богопочитанні продовжує і передає усім поколінням те, чим вона є, та все те, у що вона вірує” . Собор вирізняє три аспекти діяльності Церкви: навчання, життя і богопочитання, і всі вони стосуються, в першу чергу, особи Ісуса Христа.

Ігнатіанська духовність : духовні вправи, духовне керівництво  тощо, наголошує, насамперед, другий аспект – Ісус Христос у житті конкретної людини, не нехтуючи доктриною Церкви і богопочитанням. Але, ігнатіанські реколекції – це не навчання доктрини Церкви, а ініціація , введення чи воцерковлення в практику індивідуальної молитви християнина, налагодження особових стосунків з Богом.

Навчання будь-чого складається з чотирьох аспектів або чотирьох способів опанування даної дисципліни чи предмета навчання:

1)  конкретний досвід ;

2)   абстрактна концептуалізація;

3)   осмислене спостереження;

4)   активний експеримент [2].

Якщо до уваги  беруться всі чотири аспекти і гармонічно поєднуються у процесі навчання, тоді можна сказати, що дана дисципліна опанована. Але практично завжди якийсь з цих аспектів буде опущений. У філософсько-богословському навчанні до уваги беруть здебільшого лише другий аспект – абстрактну концептуалізацію, нехтуючи іншими.

Якщо ми підійдемо до ігнатіанського способу молитви, як до навчання, і розглянемо дуже уважно всі складові частини цього способу молитви, то знайдемо там усі чотири вищезгадані аспекти, необхідні для гармонічного і всебічного опанування якоїсь царини людських знань а також для гармонічного розвитку особи.

 

* Пункти медитації – заохочення до співтворчості

 

 

обмежуючись лише стислим і небагатослівним поясненням  .

„... нагадаймо пораду А. П. Чехова , виражену вустами Тригоріна, що, коли хочеш передати картину місячної ночі, то не треба описувати всю ніч – це неможливо, та й не справить враження, досить сказати про шматочок скла, який блищить під місячним сяйвом, або про тінь від млинового колеса. І це дуже точно: все останнє домалює наша уява , яка буде живитися нашими власними спостереженнями місячної ночі. І так в усій художній літературі – шматочок скла, що блищить під місяцем, замість місячної ночі.

Ось тут і починається співтворчість читача з письменником. Письменник щоразу подає нашій уяві якісь збудники, і наша уява з „програмою” письменника створює перед нашим внутрішнім зором картини, які примушують нас хвилюватися, викликають сміх або сльози, драматичне напруження чи відчуття гармонії.

Як письменники, художники, так і читачі можуть бути більш або менш талановиті, сприймати твір поверхово чи глибоко проникати в нього. Художній твір фактично неосяжний, і до кінця вичерпати його аналізом не можна, тому що може бути безліч аспектів аналізу залежно від конкретної мети, яку ставимо перед собою, потреб часу, нових поколінь читачів.

... Отже, сприйняття художнього твору не така вже й проста річ. Воно вимагає неабияких знань, вміння відчувати, емоційного  чуття , розвинених творчої уяви і фантазії, мобілізації всього життєвого досвіду, а ми додамо – ще й читацького досвіду, який надзвичайно підвищує потенціал сприйняття художнього твору” [3]  .

Те саме стосується також і духовних текстів й духовного навчання у загальному та ігнатіанських реколекцій зокрема. Пункти або теми медитації – це не уроки чи лекції духовності, це щось на зразок чеховських „збудників”, заохочення або рекламування духовної реальності, в яку реколектант  запрошується увійти.

 

*  „Приготування до молитви” А.  Шептицького

 

Митрополит Андрей Шептицький  у „Аскетично-моральних творах” подає два приготування до молитви:

„Пер­ше при­го­ту­ван­ня . Мт. 6, 6 : „ А ти, ко­ли мо­лиш­ся, увій­ди до сво­єї ко­мір­чи­ни, за­чи­ни свої две­рі, і по­мо­ли­ся От­це­ві сво­є­му, що в та­ї­ні; а Отець твій, що ба­чить та­єм­не, від­дасть то­бі яв­но . А) увій­ди до сво­єї ко­мір­чи­ни, чи ска­жі­мо зі св. Па­в­лом, у храм на­шої ду­ші, себ­то гад­кою чи уя­вою увій­ти в храм ми­с­лен­но-ду­хо­вий, яким є на­ше сер­це , на­ша ду­ша . Б) за­чи­ни свої две­рі; ціл­ком яс­но, що Ісус Хри­стос двер­ми на­зи­ває зми­с­ли, які є дійс­но две­ри­ма ду­ші; бо все, що в ду­шу вхо­дить – вхо­дить че­рез зми­с­ли... що­би бо­дай той ко­ро­те­нь­кий час, який бу­де три­ва­ти мо­лит­ва , бу­ти на все слі­пим і глу­хим і ні­мим без чув­ст­ва, що­би ли­ши­ти ду­ші сво­бо­ду на роз­мо­ву з Бо­гом.

Друге приготування . Мт. 6, 7-8 : „ А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Яка ж молитва поган? − багато слів, а мало думки, мало серця. Мт. 15, 8 : „ Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!  Як уста скажуть десять слів, а душа лише одно, то якраз дев’ять слів забагато в усній молитві, значить: губа говорила, а серце – ні” [4]  .

 
   

[1]   Харитон ігумен. Мистецтво молитви. – Львів:   2000.     С. 12.

[2]   Венгар В., Поу Р. Неужели я гений? – www.yugzone.ru

[3]   Фролова  К. П. Цікаве літературознавство. – Київ: 1991. – С. 15-16.

[4]   Шептицький  А. Аскетично-моральні твори. – Рим: 1978. − С. 89-92.