3) Прохання про результат (плід) медитації – про те, чого хочу осягти в цій медитації

 

У великих справах самого вже ба­жання досить.

Проперцій . „Елегії”, 2, 10, 6

 

Не Ты ли душу оживишь?

Не Ты ли ей откроешь тайны?

Не Ты ли песни окрылишь,

Что так безумны, так случайны?..

О, верь! Я жизнь Тебе отдам,

Когда бессчастному поэту

Отверишь двери в новый храм,

Укажешь путь из мрака к свету!..

Не Ты ли в дальнюю страну,

В страну неведомую ныне,

Введешь меня – я вдаль взгляну

И вскрикну: „Бог! Конец пустыне!”

А. Блок

 

Рим. 8, 26 : „...бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить...” .

 

Просити Господа Бога про те, чого хочу і прагну. Це прохання повинно стосуватися даного предмета; якщо, наприклад, контемпляція  про Воскресіння, то просити про радість з Христом прославленим; а якщо про Страсті – просити про біль, сльози і страждання разом з Христом страждаючим [48 ДВ].

 

„Ви можете просуватися уперед завдяки плодам своєї медитації, але не завдяки своїй мудрості, або ще гірше – своїй культурі [1]  .

Молитва  приготування   – це сенс людського життя, це наша кінцева мета – Бог. Але знати мету свого життя замало, потрібно ще знати дорогу до мети і засоби її осягнення. Знаючи мету і маючи щирі прагнення  її осягнути, в практичному житті ми несвідомо вибираємо не ті засоби і не ту дорогу. Говорячи просто – знаємо теорію, а не знаємо практики – як молодий спеціаліст після закінчення інституту.

Ігнатіанські реколекції  з їх добре продуманою структурою – це конкретний практичний відрізок дороги до мети. Цей відрізок розділений на чотири етапи – тижні, кожний тиждень – на дні, день – на чотири медитації. Кожна медитація – це якби один найменший крок. Той, хто пройшов цей відрізок, добре знає на ньому кожен крок і показує подорожньому місце, де він має ставити свої ступні.

 

Для виконання наступних вправ відводиться чотири тижні, що відповідає поділу вправ на чотири частини. А саме: перша частина – це зважування і контемплювання гріхів; друга частина – роздуми над життям Господа нашого Ісуса Христа аж до Вербної неділі включно; третя частина – про Христові Страсті; четверта – про Воскресіння і Вознесіння, з додатком трьох способів молитви. Однак ми вважаємо, що кожний тиждень не повинен обов’язково тривати 7 або 8 днів. Трапляється, що в перший тиждень одні повільніше знаходять те, що шукають, а саме: каяття, біль душі і сльози розкаяння за гріхи; інші є більш ревніші або більше зворушувалися і випробовувалися різними внутрішніми збудженнями. Тому одним слід продовжити тиждень, а іншим – скоротити. Так само слід чинити в усі інші тижні, шукаючи відповіднішого матеріалу для вправ. Проте, загальний період не повинен перевищувати 30 днів  [4  ДВ].

 

Найважливішим є перший тиждень – початок дороги. Початківцю найважче зробити перші кроки. Перший тиждень – це фундамент духовного життя, отже, важливо, щоби цей фундамент був міцний. Кожний наступний крок залежить від попереднього. Результат тижня залежить від суми результатів кожного дня, а результат дня, в свою чергу, – від суми результатів чотирьох медитацій  . Результат медитації залежить від бажання його отримати. Людина може мати добрі бажання, які тут будуть невластивими, бо не будуть складовими ланками ланцюга. А у школі молитви, як і у будь-якій іншій школі, є чітка послідовність навчання – від простого до складного. Програму навчання можна прискорити або сповільнити – залежно від здібностей учня, але перескочити окремі етапи неможливо.

І. В. Гете  колись дотепно сказав: „Якщо я перший ґудзик застебну неправильно, то й далі застібатиму неправильно”.

 

Я так бажаю, світе мій, звершити

До краплі все, що зміряно мені,

Я так горю всі закутки налити

У звилинах безмірної душі.

Оксана Бігун

 

Хочу і прагну  може перетворитися у волюнтаризм, якщо ми на перше місце ставимо діяння людини. К. Юнг  визначив волю так: „Воля – це прояв влади над долею, тобто виключення випадковостей” [2]  .

Але якщо на перше місце ставимо Божу благодать , то бажаю і прагну допомагає людині відкрити Богові своє серце . Дуже виразно це проявляється в  св. Катерини Сієнської, яка свої листи починала словами: „Я хочу”. Але за цим „я хочу” стоїть глибока єдність із своїм Господом.

„Єдина необхідна річ, яку християнин повинен випрошувати у молитві з певністю, що буде вислуханий, це – дар Духа Святого. Духа, який вчить розпізнавати, якою є Божа воля щодо себе і щодо інших, і вчить відрізняти її від власних бажань та власної волі” [3]  .

Преподобний Серафим Саровський  в розмові з Мотовиловим говорить:

Ви настійно хотіли знати в чому полягає ціль нашого християнського життя… Але ніхто не сказав вам це виразно. Вам говорили: ходи до церкви, молися Богові, виконуй Божі заповіді, чини добро – ось тобі і ціль християнського життя… Але вони говорили не те, що треба…

Молитва, піст, чування і все інше дуже добрі самі в собі, але не у виконуванні тільки їх полягає ціль християнського життя, хоча вони становлять необхідні засоби для її осягнення. Справжня ціль нашого християнського життя полягає в стяжанні Святого Божого Духа” [4]  .

 

Хочу і прагну, і таким є моє добре обдумане рішення  – заради більшого служіння Тобі та для Твоєї слави – наслідувати Тебе в кривдах і зневагах та у всілякій вбогості, – як зовнішній, так і внутрішній...[98 ДВ].

 

 

2561. „Ти попросила б сама у нього, а Він дав би тобі води живої” (Ів. 4, 10 ) . Парадоксально, але наша прохальна молитва є відповіддю. Відповіддю на скаргу живого Бога: „Покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі водойми діряві!” (Єр. 2, 13 ) , – відповіддю віри на безкорисливу обітницю спасіння, відповіддю любові на спрагу Єдинородного Сина Божого” [5]  .

У цьому пункті дуже важливо бути відкритим на будь-яку Божу дію, і не бути настроєним тільки на конкретний наперед усталений результат. Кожна людина є індивідуальна, і до окресленої мети йде своїм неповторним шляхом. Бог діє в житті кожної людини також своїм неповторним способом. Людина може бути внутрішньо неготовою осягнути бажаний результат, і шлях до його осягнення буде довшим і складатися з низки інших, проміжних результатів. Отже, необхідно бути дуже чуйним і дуже уважним до всього, що відбувається у мені під час медитації.

Прохання про результат медитації – це внутрішнє зусилля, застосування волі й бажання, і також своїх розумових спосібностей.

У герменевтиці  говорять, що очікування змісту керує зусиллям по розумінню, тобто, зрозуміємо настільки, наскільки прикладемо свою волю і бажання щось зрозуміти. Знання й обізнаність у даній царині вторинні.

Лора  Дей, провідний інтуїт, говорить, що знання не допомагають, а навпаки, – перешкоджають безпосередньому інтуїтивному сприйманню суті речей. Щодо богословських знань, то це досконало перевіряється практикою – єврейські фарисеї у Євангелії і християнські фарисеї на протязі всієї історії Церкви.

Традиція дзен-буддизму виражає це таким чином: зрозуміння чогось – це пригадування. Людина знає відповідь на всі запитання. Їй необхідно лише пригадати відповідь вольовим зусиллям.

Усе це дуже добре вписується у теорію колективного неусвідомленого К. Юнга . Архетипи чи першообрази – це невичерпна скарбниця знань і досвіду  людського роду, які передаються з покоління в покоління у неусвідомленому, непроявленому виді та містяться глибоко в підсвідомості . Це колективне неусвідомлене  проявляється у снах , фантазіях  тощо. Пройшовши перший рівень підсвідомості – індивідуального неусвідомленого, тобто свого минулого , ми маємо можливість іти далі та ввійти в колективне неусвідомлене – минуле  всього людства, й черпати звідти знання і досвід.

 
   

[1]   Kelsey  M   .    Daily   reflections  of   C  .   Carretto  . – New   City  : 1996. – P. 44.

[2]   Юнг К.   Очерки по аналитической психологии. – Минск: 2003. – С. 60.

[3]   Матей ель Мескін. Поради про молитву. – Львів: 1996.    С. 4.

[4]   Легоде  Виталий. О чистой и совершенной отдаче себя Богу. – Соль Земли.    С. 14.

[5] Катехизм Католицької Церкви. Львів : 2002.