1) Що говорить Бог?

 

Знов голос той, чи знов та сонна мрія?

Моя потіха і мої тортури!

Леся Українка . „Осіння казка”

 

Не обвиняй меня, Всесильный,

И не карай меня, молю

За то, что мрак земли могильный

С ее страстями я люблю...

За то, что мир земной мне тесен,

К Тебе ж проникнуть я боюсь,

И часто звуком грешных песен

Я, Боже, на Тебя молюсь...

От страшной жажды песнопенья

Пускай, Творец, освобожусь,

Тогда на тесный путь спасенья

К Тебе я снова возвращусь.

Лермонтов

*  тлумачення Святого Письма

*  автентичність слухання Божого слова

*  Святе Письмо – мова символів

*  що таке символ ?

*  герменевтика Поля  Рікера

*  випереджаюче відображення Анохіна і Бернштейна

 

„Бог є несподіванкою.

Бог є новиною.

Бог є виявом творчого діяння” [1]  .

Єз. 36, 25-27 : „25. І покроплю вас чистою водою, і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас. 26 І дам вам нове серце , і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті. 27 І духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати” .

 

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,

і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна

в туманностях душі чи, може, Андромеди –

я в мантіях дощу, прозора, як скляна,

приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую ці ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

Ліна Костенко

 

*  Тлумачення Святого Письма

 

В медитації  Бог говорить, передусім, через Святе Письмо. І тому дуже важливо зрозуміти Святе Письмо.

„Основні традиційні підходи до витлумачення Біблії:

Буквальне (історичне) витлумачення.

Воно грунтується на релігійній вірі в істинність абсолютно всіх повідомлень, які містяться у біблійному тексті, а також на сприйнятті безпосереднього, очевидного значення цих повідомлень. Буквальне витлумачення ще називають історичним, підкреслюючи впевненість у наявності емпірично встановлюваного відповідника кожному біблійному твердженню. Наприклад, віра в історичну реальність усіх змальованих у Біблії подій.

Буквальність у цьому значенні протистоїть намаганню обов’язково у кожному фрагменті тексту шукати приховані, таємні смисли. Буквальне тлумачення в даному разі не заперечує інші підходи, але заперечує суб’єктивізм інтерпретатора.

Алегоричне витлумачення.

Алегоричне витлумачення (грецьк. άλληγορέω – «висловлююся іншими словами, образно») виходить з того, що головний смисл Біблії як Святого Письма подається приховано, за допомогою алегорій та символів. Можливість такого підходу історично зумовлювалася і пояснювалася багатоплановістю, багатозначністю біблійних повідомлень. Віра в богодухновеннність Біблії та у наявність sensus plenior – «вищого», потаємного смислу, розкриття якого вимагає духовно-інтелектуальних зусиль, також зумовлювала застосування цього підходу. Алегоричний метод екзегези став формою викладу переважно богословського, встановленого через споглядання, смислу біблійних істин.

Типологічне (прообразне) витлумачення.

Релігійні мотиви типологічного (прообразного) тлумачення Біблії (від грецьк.τυπος – тут: «прообраз, образ майбутнього, зразок для настанови») приховані в архаїчній вірі у видимий світ як проекцію вищої, Божественної сфери, а також у суто біблійних уявленнях про розвиток світу як розгортання Божественного замислу. Метод полягає у встановленні специфічних зв’язків між висловлюваннями, подіями, ситуаціями, змальованими в різних місцях тексту. Певні події, висловлювання в одних книгах Біблії розглядаються та витлумачуються як символи-«прообрази», що передбачають та вказують події, зображені в інших книгах. Часто цей зв’язок подається в історичному аспекті, коли давніші події виступають як прообрази пізніших. У таких випадках «типологія», «прообразність» є виявом теологічного погляду на історію та тісно пов’язана з біблійною есхатологією. Початок світового космоісторичного процесу, його становлення та завершення мисляться як ланки єдиного ланцюга. Типологічне тлумачення тоді має специфічну форму тлумачення есхатологічного.

Прообразне витлумачення як аналогічне.

Типологічне тлумачення являє собою наслідок логічної процедури «мислення за аналогією», тому цей підхід інколи називали аналогічним (від грецьк. αναλογια – «правильне співвідношення, відповідність»).

Старий Завіт у цілому вважається прообразом, провістям Нового Завіту.

Анагогічне витлумачення.

Анагогічне витлумачення (від грецьк. άναγω – «здіймаю, підвищую») – розширення, «підвищення», універсалізація смислу окремих біблійних понять, які спершу мали конкретно-історичне значення.

У новозавітній традиції – універсалізовані образи Землі Обітованої – як символу Царства Божого; відновленого Єрусалиму – як Вселенської Церкви.

Гомілетичне витлумачення: тропологічний та акомоодативний підходи.

Гомілетичне витлумачення (від грецьк.  – «зібрання, товариство»; тут: «проповідь, бесіда в зібранні»).

У межах гомілетичної екзегези розвивалися тропологічне тлумачення (від грецьк.  – тут: «манера, вдача, спосіб життя»), яке наголошувало на проблемах моральної поведінки, а також акомодативний підхід (від латин.  – «пристосування») – тлумачення окремих місць Біблії у зв’язку з практичними історичними й життєвими обставинами та проблемами аудиторії [2]  .

 

*  Автентичність слухання Божого слова

 

„Перше, на що слід звернути увагу, це на необхідність автентичного слухання Божого Слова... Людина повинна усвідомити небезпеку сприйняти Боже Слово через призму власних очікувань, страхів і потреб (найчастіше несвідомих). Під час медитації ми повинні бути заклопотані тим, щоб справді почути „Божий голос”, а не те, що хочемо почути. У цьому можемо допомогти собі запитаннями: Яку правду говорить мені Бог у тому, над чим я роздумую? Що на мене впливає позитивно, пробуджує ентузіазм, надію, захоплення? Що мені важко сприйняти, що породжує опір і знеохочення?” [3]

 

*  Святе Письмо – мова символів

 

Святе Письмо – це спосіб комунікації Бога з людиною за посередництвом символів. Що представляє собою символ  ?

 

*  Що таке символ ?

 

„... символ тим змістовніший, чим він багатозначніший. Сама структура символу спрямована на те, щоб через кожний частковий прояв дати цілісний образ світу.

Смислова структура символу багатошарова і розрахована на активну внутрішню працю сприймаючого.

Смисл символу об’єктивно реалізує себе не як наявність, а як динамічна тенденція; він не даний, а заданий. Цей смисл неможливо виразити зведенням до однозначної логічної формули, а можна лише пояснювати, співвіднісши його з подальшими символічними зчепленнями, які підведуть до більшої раціональної прозорості, але не досягнуть чистих понять.

Пояснення символу – це діалогічна форма знання: смисл символу реально існує лише всередині спілкування, назовні якого можна спостерігати тільки порожню форму символу. „Діалог”, в якому намагаємося збагнути символ, може бути порушеним внаслідок фальшивої позиції інтерпретатора. Такою небезпекою є суб’єктивний інтуїтивізм, що своїм „вчуванням” як би вдирається всередину символу і говорить замість нього, отже діалог перетворює в монолог. Протилежна крайність – поверхневий раціоналізм, що в гонитві за позірною об’єктивністю і виразністю „остаточного пояснення” усуває діалогічний момент і тим самим втрачає суть символу” [4]  .

І тому необхідно бути дуже чуйними, щоб молитва  була діалогом з Богом, а не монологом.

А ось що говорить про символ  відомий російський богослов Сергій Булгаков:

„Невидиме існує у видимому, зачинене в ньому, зрощене з ним у єдність або символ. Символ є чимось, що належить до цього світу і містить пов’язану з ним надприродну суть, єдність трансцендентного та іманентного, міст між небом і землею, єдність Бога зі створінням, Бога – з людиною” [5]  .

Павло Євдокимов  так окреслює символ :

„Символ означає поєднання двох частин: символізуючого та символізованого. Він виражає певний сенс і, водночас, є експресивним осердям присутності, отже, він є епіфанією і свідчить про наближення Трансцендентного” [6]  .

„Символи в містеріях – це не тільки інструмент пізнання. Вони пробуджують, спрямовують і приборкують великі емоції: ненависть, страх, любов і лихо. Завдяки цьому людина, що бере участь в обрядах, має можливість досвідчити все багатство емоційного досвіду без особливого ризику для життя” [7]  .

Жан  Данілю, базуючись на працях М. Еліаде , Р. Отто  та К. Юнга , розрізняє натуральну і позитивну символіки. Натуральна символіка відкриває людині іншу дійсність. У контакті з символами людина пізнає себе і свою дійсність. У такому сприйнятті символ – це ієрофанія , об’явлення трансцендентного. Позитивна символіка – це конкретне й історично обумовлене тлумачення натуральної символіки в границях конкретної релігійної системи.

Символ дуже часто поєднують з міфом . А що таке міф  ?

„Міф – спосіб пізнання і освоєння людиною довколишнього світу” [8]  .

 

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,

А тепера я в тебе останню надію вложила.

О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Леся Українка

 

*  Герменевтика Поля Рікера

 

Поль Рікер , видатний представник сучасної феноменологічної герменевтики, висловлює цікаву думку: зрозуміти символ  означає так пояснити текст, щоб за одним смислом побачити інший, не просто „прихований”, а народжений в процесі інтерпретації.

 

*  Випереджаюче відображення Анохіна і Бернштейна

 

Згадаймо також про „випереджаюче відображення” Анохіна  і Бернштейна – твердження, що в людині закладені схеми та моделі того, що має бути досягнуто. Іншими словами, не знаючи про можливий результат на свідомому рівні, на рівні підсвідомості я вже наперед знаю про те, що має статись. Прояви інтуїтивних прозрінь багатьох людей є яскравим свідченням цього.

Таким чином перед людиною відкривається бездонна скарбниця Божого слова, яку неможливо вичерпати, а лише можливо занурюватись щораз глибше в поступальному духовному розвитку. І людина не тільки відкриває вічні духовні цінності, а також стає їх співтворцем, реалізує себе в повній мірі на образ і подобу Божу.

 
   

[1]  Каретто К.   Пустеля в місті.   Кам’янець-Подільський: 1995. – С. 7.

[2]  Головащенко С.   Біблієзнавство. – Київ: 2001. – С. 223-227.

[3]  Augustyn  J. SJ. Agamie, gdzie jesteś? – Czechowice-Dziedzice.   S  . 5.

[4]  Философский энциклопедический сло­вар.   Москва: 1989. – С. 581.

[5]  Bułgakow  S. Prawosławie. – Warszawa  :1992. – S. 18.

[6]  Євдокимов П.   Незбагнення Божа любов. – Київ: 2004. – С. 25.

[7]  Шейнина Е.  Я. Энциклопедия символов. – Москва: 2006. – С. 4.

[8]  Античная мифология, под редакцией Королева. – Москва: 2004.    С. 10.