3) Моя відповідь: рішення і дія

 

Не йди, зупинись, запитайся у мене,

Чи добру обрала дорогу?

Чи будеш в атаку іти на проблеми,

Із піднятим заборолом?

Чому свою вроду і вірність погубиш –

Ідеш під гарматне ядро?!...

Чи в вічності душу свою ти відкупиш?

Чи станеш до битви з пером?

В руках твоїх – сила, і це безперечно.

Така ти, повір, не одна.

Та з вуст твоїх лине ще більш небезпечна

Поезія, сильніша від ядра...

Мар’яна Рудакевич

 

*  початок духовного життя людини

*  рішення і дія – служіння Богові

*  рішення і дія – навернення

*  навернення по Климентію Олександрійському

*  глибина внутрішнього навернення – „три категорії людей”

*  рішення і дія та свобода людини

*  що таке свобода ?

*  свобода у розумінні стоїків

*  свобода у розумінні гностиків

*  розуміння свободи епохою Відродження

*  свобода волі та „вільна арбітражність”

*  молитва правда, а не фальш про своє життя

*  рішення і дія – розум чи почуття ?

 

„Вчинок являє собою єдність внутрішнього й зовнішнього, тілесного й духовного, біологічного й соціального, індивідуального й суспільного, свідомого, несвідомого й надсвідомого, структурно, функціонально й генетично поєднує в собі ствердження і заперечення, творення і репродукування, свободу й необхідність” [1]  .

Як. 2, 26 : „ Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!

„Особливістю індійської філософії було те, що в ній основну увагу надавали дослідженню внутрішнього світу людини і не визнавали наявності думки без дії, оскільки вважали, що лише дія довершує думку [2]  .

 

*  Початок духовного життя людини

 

Життя людини починається з моментом її народження. Увійшовши в земне життя людина починає свою історію, свою мандрівку в часі та просторі. Але це біологічне життя. Існує ще духовне життя, початок якого визначити нелегко. Можна лише говорити про початок свідомого духовного життя.

Історія єврейського народу починається із відповіді Авраама Богові – свідомої відповіді. І цей момент був початком його свідомої духовної мандрівки. Те саме і з кожною людиною. Свідоме духовне життя розпочинається тоді, коли людина усвідомлює в собі Божий голос – коли спроможна розпізнати  його і дати свідому відповідь. Це момент народження свідомої духовної мандрівки, в якій присутність Іншого усвідомлена і стає щораз виразнішою.

 

*  Рішення і дія служіння Богові

 

Згідно з біблійною думкою людина завжди приречена приймати рішення  і діяти. Служіння Богові полягає у внутрішній і зовнішній діяльності. Критика культу пророками була спрямована проти магічного культу, відірваного від дій.

Іс. 58, 2–14 : ”2 Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога: 3 Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того? Отак, у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! 4 Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно... Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! 5 Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа? 6 Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? 7 Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? 8 Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! 9 Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, 10 і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, 11 і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають! 12 І руїни відвічні сини твої позабудовують, поставиш основи довічні, і будуть тебе називати: Замуровник пролому, направник шляхів для поселення! 13 Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і її пошануєш, не підеш своїми дорогами, діла свого не шукатимеш та не будеш казати даремні слова, 14 тоді в Господі розкошувати ти будеш, і Він посадовить тебе на висотах землі, та зробить, що будеш ти споживати спадщину Якова, батька твого, бо уста Господні сказали оце!”

 

Боюсь, що у найкращу мить життя

Скажу собі: нехай усе застигне.

І скам’янію, і залишусь там,

Де мала б тільки починати жити.

Страхи мої, я вам не заплачу

Своїм життям, в пащеку я не кину

Живого серця. Я ще тріпочу,

Я борюся. І Бог мене не кине.

Оксана Бігун

 

Внутрішня зміна, що повинна йти за глибшим усвідомленням свого життя, повинна змінити ставлення людини до Бога і до зовнішнього світу, що старозавітною мовою означає чинити справедливість.

Ернест Ренан  говорив, що Греція навчила нас мислити, Рим створив право, а Єрусалим розбудив у нас сумління і почуття справедливості.

Мт. 5, 9 : „Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть”  .

Старозавітна справедливість перетворюється у новозавітну любов.

Лк. 6, 46 : „Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?”  Мт. 7, 21 : „Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” .

Бути християнином означає чинити акти  любові стосовно Бога і ближнього, в протилежному випадку християнство є тільки пустою формою. Не саме визнання віри є суттю християнського життя, а проникнуті любов ю і надією дії та вчинки. І тому християнство проявляється, в першу чергу, не в літургійному визнанні віри, а у щоденному житті.

 

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон .

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко

 

Рішення, що їх людина приймає як результат діалогу з Богом, свідчать про те, що вона усвідомила, що знаходиться у процесі становлення, що ще не осягнула повноти свого буття, що перебуває в дорозі або на роздоріжжі, у пошуку. І її рішення , за яким повинна йти дія , свідчить, що вона зрозуміла значення дороговказу, даного їй Богом, отже спроможна зробити наступний крок у життєвій мандрівці до Бога. Йти за Божим знаком означає прийняти Бога. Ігнорувати знак означає відкинути Бога, ввійти в діалог  з Богом або перервати його, отже позбавити себе подальших Божих знаків, закрити перед собою майбутнє.

Дуже часто ми плутаємо служіння Богові та ближньому, що походить з особистої єдності з Христом, від служіння Богові та ближньому, що походить від нас самих, від нашого морального й богомільного життя. Свою побожність і вартість в очах Бога ми ототожнюємо з зовнішніми добрими ділами милосердя, з зовнішніми видимими результатами своєї праці. Ми повністю піддаємося ментальності цього світу, який на перше місце ставить будь-який успіх, тобто результат – те, що видиме і підлягає вимірюванню і оцінюванню .

„Коли нас починають надто зачаровувати наслідки нашої праці, ми поволі набуваємо хибного уявлення , що наше життя – це велика таблиця, на якій хтось записує очки, що визначають нашу вартість. І поки ми до кінця усвідомимо це, то продамо свою душу різним розподілювачам тих очок. Це означає, що ми не тільки перебуваємо у світі, а й залежні від нього. Бо ми стаємо такими, якими нас робить світ. Ми розумні тому, що хтось дає нам високий ступінь. Ми послужливі тому, що хтось нам дякує. Ми люб’язні, бо це комусь подобається. І ми великі люди, бо хтось вважає нас незамінними. Одне слово, ми великі люди тому, що маємо успіх. І чим більше ми дозволяємо своїм досягненням – наслідкові своєї праці – ставати мірилом нашої самооцінки, то тим більше нам доведеться напружувати свої духовні й душевні сили, бо ми ніколи не будемо впевнені, чи гідні тих надій, які викликали своїми останніми успіхами. Багато людей приречені ціле життя носити на собі цей просто таки сатанинський ланцюг, у якому їхні страхи наростають відповідно до успіхів. Ця темна сила довела не одного митця до самогубства” [3]  .

 

*  Рішення і дія навернення

 

З рішенням  і дією пов’язаний термін „навернення , який в дослівному перекладі з єврейської „šub” означає зміну дороги. Це слово ввійшло в грецьку мову двома поняттями: „μετάνοια” та „έπιστροφή”. „Έπιστροφή” означає зміну в поведінці, – зовнішнє навернення: „Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікію та Самарію, розповідуючи про поганське навернення, і радість велику чинили всім браттям” (Ді. 15, 3 )  ; „μετάνοια” означає зміну в мисленні, у світогляді, внутрішнє навернення: „Отож, учиніть гідний плід покаяння !” (Мт. 3, 8 ) . Спочатку повинно відбутись внутрішнє навернення – „μετάνοια”, а потім зовнішнє – „έπιστροφή”. У „Духовних Вправах”μετάνοια” відповідає першому тижню, а „έπιστροφή” – другому – якщо робити грубий схематичний поділ.

 

На все в житті буває перший раз,

Проходять хвилі радості, моменти.

Хитрує, грає з нами час –

Нам залишає горе-рудименти.

Буває важко, гірко. Через край

Наповнюється чаша почуттями.

Ти, головне, надії не втрачай –

На краще ми міняємось із днями.

Мар’яна Рудакевич

 

Дуже важливо зрозуміти значення поняття „навернення . Дуже часто ми вважаємо, що навернення – це синонім покаяння . Каючись, я очищуюсь від своїх прогрішень, стаю кращим і отримую від Бога за це нагороду – рішення  моїх проблем, покращення мого життя. Отже, мій духовний розвиток означає збільшення Божих благодатей щодо мене, що повинно проявлятись у змінюванні Богом довколишнього світу, в центрі якого я стою.

І це споконвічна проблема людини – міняти все довкола, але тільки не себе, бо зі мною все в порядку, тільки довкілля не таке, яким повинно бути. „Μετάνοια”, етимологічно: зміна думки, означає побачити реальність новими очима, отже, змінювати не зовнішній світ, а своє сприйняття світу – там, де раніше я бачив зло, тепер починаю бачити добро. Моя внутрішня зміна означає покращення пізнавальних процесів, отже, глибше розуміння  суті речей. З цим пов’язаний ще один грецьких термін: „μεταμόρφωσις” – преображення.

Мт. 17, 2 : І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло.

Внутрішня зміна учнів привела до зміни їхнього пізнання  , до бачення духовних речей і споглядання  Ісуса в іншому світлі. Ісихасти називають це „Таворським світлом”, і, на їх думку, кожна молитва повинна до цього стреміти.

„Щоб знайти Бога, необхідно навернутися. І це означає більше, ніж прийняття доктрин і догм. Якщо я хочу знайти Бога, то Ісус говорить, що я повинен покаятись, що означає – змінити шкалу цінностей і світогляд. І тут переді мною постає стіна – я не хочу змінювати своє мислення і своє життя. Мої старі звички дають мені почуття безпеки, якої я не хочу позбутись. Роками я розвивав у собі певні передсудження і постави, пов’язані з расою, національністю, мовою, сім’єю, релігійними структурами, класовими чи політичними. Як і мої сучасники, я поважаю людей, що добилися успіху. Але спосіб, у який Ісус дивиться на цей світ, дуже відрізняється від мого світогляду, а «навернення » означає бачити цей світ так, як його бачив Ісус, і діяти в цьому світі так, як діяв Ісус. А це нелегка справа” [4] .

 

Важко плуг скрипить у чорній скибі,

І квітки зітхають у сконанню...

Серце рвесь, уста німі, мов риби,

І душа вглибляєсь в люту рану.

А ти йдеш з сівнею й тихо сієш

В чорні скиби й не зарослі рани

Нове сім’я, новії надії,

І вдихаєш дух життя рум’яний.

Іван Франко

 

*  Навернення по  Климентію Олександрійському

 

„Климентій Олександрійський писав: „Мені здається, що існує перше навернення з поганства до віри, і друге – з віри до гнози ” (Стромати 7)... Друге навернення означає повну самопосвяту для досконалості... Якщо в першому наверненні християнин входить у життя благодаті, яке виражається у моральній поведінці, то у другому наверненні моральне право відходить на задній план і душа занурюється у пасхальну таїну... Розумове знання трансформується у внутрішній досвід з’єднання з Христом” [5]  .

Ігнатіанські реколекції , виконувані у всій повноті, адресовані людям, які бажають почати шлях другого навернення  .

 

*  Глибина внутрішнього навернення „три категорії людей”

 

Глибину внутрішнього навернення  ми можемо розпізнати по зовнішніх змінах – рішеннях та діях , тобто по зовнішньому наверненні. Св. Ігнатій  показує це на прикладі медитації про три категорії людей.

 

Тут йдеться про три категорії людей. Кожна з цих категорій здобула десять тисяч дукатів, але в спосіб, який не відповідає любові до Бога. Всі вони хочуть спастися і в спокої душі знайти Господа Бога, скинувши з себе тягар і перешкоду до цього, тобто невпорядкований потяг  до цієї придбаної речі [150 ДВ].

Пер­ша ка­те­го­рія лю­дей . Во­ни хо­ті­ли б ски­ну­ти з се­бе прив’язання до на­бу­тої ре­чі, щоб знай­ти Бо­га в спо­кої ду­ші та мог­ти спа­сти­ся, але не вжи­ва­ють жод­них за­со­бів аж до го­ди­ни смер­ті [153  ДВ].

Друга категорія людей . І вони бажають позбутися прив’язання до набутої речі, але хочуть це зробити так, щоб не втратити набутого. Хочуть, щоби Бог пішов за тим, чого вони бажають, не наважуються відкинути речі, щоб іти за Богом, навіть коли б цей стан зречення  був для них найкращим [154 ДВ].

Тре­тя ка­те­го­рія лю­дей . Хо­че по­збу­ти­ся прив’язання до на­бу­тих ре­чей, але так хо­чуть це зро­би­ти, щоб не за­ли­ши­тись прив’язаними ані до во­ло­дін­ня ці­єю на­бу­тою річ­чю, ані до її втра­ти. Тоб­то, хо­чуть її або не хо­чуть, у за­ле­ж­но­сті від то­го, як сам Бог ви­рі­шить про це згід­но сво­єї во­лі, і як їм це ви­да­є­ть­ся кра­щим для слу­жін­ня Бо­жій Ве­ли­чі і Бо­жій сла­ві. А по­ки що перш ніж при­йня­ти рі­шен­ня  , хо­чуть вва­жа­ти се­бе за та­ких, що усе від­ки­ну­ли, і до­к­ла­да­ють всіх зу­силь, щоб не ба­жа­ти ані ті­єї ре­чі, ані жод­ної ін­шої, хі­ба би до цьо­го схи­ля­ло їх слу­жін­ня Гос­по­ду Бо­гу. От­же, йде­ть­ся про праг­нен­ня  кра­ще слу­жи­ти Бо­го­ві, яке впли­ває на їх рі­шен­ня при­йня­ти або від­ки­ну­ти да­ну річ [155 ДВ].

 

Розглянемо детальніше ці категорії людей та постараймося віднайти себе в них. Всі вони християни, які хочуть жити побожним життям і спастися.

Пер­ша ка­те­го­рія лю­дей. Це ду­же по­верх­не­ве хри­сти­ян­ст­во. Во­ни хо­дять до цер­к­ви, мо­лять­ся, спо­ві­да­ю­ть­ся, не чи­нять ве­ли­ких грі­хів. Але для них хри­сти­ян­ст­во – це еле­мент куль­ту­ри, тра­ди­ції, ві­ри бать­ків, яку во­ни спри­йма­ють на рів­ні мо­раль­них при­пи­сів: до­зво­ли та за­бо­ро­ни. Во­ни не на­ма­га­ю­ть­ся піз­на­ти глиб­ше Бо­га та са­мих се­бе, не ба­чать по­т­ре­би щось змі­ню­ва­ти у сво­є­му жит­ті й у сво­є­му спо­со­бі ми­с­лен­ня , сві­то­ба­чен­ня. Для них Бог за­ли­ша­є­ть­ся да­ле­ким і не­зна­ним, і во­ни не хо­чуть Йо­го зна­ти. В на­ші ча­си та­ке хри­сти­ян­ст­во на­зи­ва­ють ма­со­вим або ано­нім­ним або су­то па­ра­фі­яль­ним, тра­ди­цій­ним, кон­сер­ва­тив­ним. Ра­ди­каль­но на­стро­є­ні ду­хов­ні осо­би та ми­ря­ни ка­жуть, що та­ке хри­сти­ян­ст­во – це труп, який не­мож­ли­во ре­а­ні­му­ва­ти, ли­ше по­хо­ва­ти йо­го та по­вер­ну­ти­ся до пер­ві­с­но­го хри­сти­ян­ст­ва ма­лих спіль­нот, яке більш спон­тан­не, ха­риз­ма­ти­ч­не, ди­на­мі­ч­не, яке біль­ше від­по­ві­дає по­нят­тю Цер­к­ви як мі­с­ти­ч­но­го ті­ла Хри­ста.

Лк. 12, 16-21 : „16. І він розповів їм притчу: „В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога”.

Друга категорія людей. Це християнство малих релігійних спільнот, які намагаються у своєму житті пізнати Бога живого, присутнього у повсякденні. Їхня молитва  набагато глибша і щиріша. Вони прагнуть, щоб Христос став справжнім фундаментом їхнього життя. Але якщо ввійти в їхнє мислення глибше, то побачимо, що вся їхня духовність зводиться до того, щоб Бог виконував їхні бажання, їхню волю. Така духовність і такий релігійний культ у багатьох своїх аспектах подібний до магії – тиску на Бога.

Мт. 8, 18-22 : „18. Побачивши силу народу навколо себе, Ісус звелів відплисти на другий бік. 19. І приступивши один книжник, сказав до нього: „Учителю, куди б ти не пішов, я піду за тобою.” 20. А Ісус каже до нього: „Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити.” 21. Другий з учнів сказав до нього: «Господи, дозволь мені піти спершу поховати батька мого.» 22. Ісус же сказав до нього: «Іди за мною, і зостав мертвим ховати своїх померлих”.

Третя категорія людей. Це ідеал життя євангельськими вартостями. І лише одиниці спроможні його осягнути.

Мт. 13, 44-46 : „44. Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле. 45. Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. 46. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її”.

Постараймося це висловити по-іншому: не відношення до знайденого скарбу, а відношення до бід і проблем, які людина зустрічає на своєму життєвому шляху. Махатма Ганді  в автобіографії пише:

„Незважаючи на ґрунтовне пізнання індуїзму та інших релігій, я усвідомив, що цього недостатньо, щоб пройти всі випробування, які мене очікували в житті. Ніхто не знає, ­– що рятує людину в такі моменти. Найменше в таких випадках покладаються на отримані знання. Невіруючий своє спасіння приписує «щасливому випадкові», віруюча людина скаже, що її врятував Бог. У таких випадках кажуть, що віра в Бога або внутрішня дисципліна були причиною порятунку. Але ж у вирішальну мить людина не знає, – що її врятувало: внутрішнє загартування чи щось інше?

Чи не було випадків, коли той, хто гордився внутрішньою силою, бачив, як вона лежить потоптана в пилюці, а вся віра , підтримувана особистим практикуванням, в хвилинах тяжкого випробовування була роздертою на маленькі кусочки?” [6]  .

1 Кор. 10, 12 : „Тому той, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!”

І наша віра  в Ісуса Христа справджується саме в хвилинах тяжкого випробування, а не в часі спокійної медитації чи офіційних літургійних декларацій своєї віри.

 

*  Рішення і дія та свобода людини

 

„Боже діяння завжди залежить від свободи людини, якою керує лише вона сама. Це єдине місце в людині, до якого ніхто без її згоди не має доступу – навіть сам Бог.

Суттєвою складовою медитації є добровільна жертва цього єдиного місця Богові. Почути Боже Слово, осудити своє життя і потім у безпосередній, сердечній розмові прийняти Правду Божого Слова і все те, що воно відкрило в моєму серці, і прийняти рішення піти за тим Словом.

Послідовність описаних „дій” – це логічна послідовність. Вона не обов’язкова під час медитації. Під час молитви треба бути спонтанним і чинити передовсім те, що диктує серце , відкрите на Бога” [7]  .

 

Над этой темною толпой

Непробужденного народа

Взойдешь ли ты когда, свобода ?

Блеснет ли луч твой золотой?..

Растленье душ и пустота,

Что гложет ум и в серце ноет...

Кто их излечит, кто прикроет?

Ты, риза чистая Христа!

Тютчев

 

*  Що таке свобода ?

 

Наше розуміння  свободи має своє джерело у грецькій думці. Житель полісу (міста) під свободою розуміє бути вільним від усякої тиранії. Свободу може посісти кожен, хто через право входить до спільноти полісу і бере на себе зобов’язання і відповідальність за поліс. Свобода не сприймається як щось негативне, як „свобода від чогось”, але як щось позитивне, як „добровільне служіння”.

 

*  Свобода у розуміння стоїків

 

Ко­ли гре­ки втра­ти­ли по­лі­ти­ч­ну сво­бо­ду, то звер­ну­ли ува­гу на са­му лю­ди­ну: сто­їки ба­чать сво­бо­ду у вну­т­ріш­ній не­за­ле­ж­но­сті від усіх при­стра­стей . У ро­зу­мін­ні сто­їків віль­ний – це той, хто вміє ми­с­ли­ти. Зо­в­ніш­ня не­во­ля не має зна­чен­ня, то­му що на­віть у ній мо­ж­на збе­рег­ти вну­т­ріш­ню сво­бо­ду.

Метод молитви св. Ігнатія спрямований до того, щоб людина усвідомила, що зовнішнє поневолення є результатом внутрішнього поневолення, і зовнішнє визволення шукала у внутрішньому.

І бачить Каїн далі: в млі рожевій

Щось зароїлось легке, прозірчасте,

Мов комашня. Придивлюєсь – се люди!

Се тисячі людей і міліони,

Мов пил, вітрами звіяний, кружаться

І тягнуть, тягнуть походом безмірним.

І всі круг дерева знання товпляться,

Всі рвуться, топчуться, падуть, встають

І шарпаються вгору, щоб захопить

Хоч плід один, хоч кисличку одну

Із дерева знання. Потоки крові

І море сліз значать їх путь – дарма!

Що хтось укусить того плоду, тому

Він попелом розсиплеться в устах,

Огнем пекучим бухне. А вкусивши

Отого плоду, кожний ще лютіший

Стає, озвірюється на весь світ,

Мордує, ріже та кує в кайдани,

Валить і ломить те, що другий ставив,

Палить, руйнує – просто божевільні!

Іван Франко  . „Смерть Каїна”

 

*  Свобода у розумінні гностиків

 

Геленістичний гностицизм створює дуалістичне світобачення: дух як протилежність матерії. Свобода полягає у незалежності від матерії і тіла та пануючих у них сил, які являються злом самі в собі. Цю свободу намагаються осягнути шляхом аскези і містерійного культу. Гноза є знанням, яке само по собі визволяє людину. Віра  ототожнюється з таємним знанням, осягнувши яке людина спасає себе сама. В своїй істоті це є спробою повторити первородний гріх : зірвати плід з дерева пізнання  добра і зла.

Римський імператор-філософ Марк Аврелій  писав:

„Життя – це боротьба й мандрування на чужині; посмертна слава – забуття. Але що може вивести людину на шлях? Ніщо, окрім філософії [8]  .

Під час медитації є небезпека пізнавати своє життя не в світлі Божого Слова, а через призму своїх невпорядкованих схильностей. Тоді молитва , як діалог  з Богом, може перетворитись у гнозу – людина сама створює дороговкази на своїй дорозі і йде за ними. Рішення і дії , що випливають з такого самопізнання, – це спроба скуштувати райський плід.

Ісус Христос прийшов у світ, щоб звільнити людство від внутрішньої неволі, яка є причиною зовнішнього поневолення. І християнська молитва  повинна бути, в першу чергу, визволенням від внутрішньої неволі, від усіх невпорядкованих схильностей, які роблять людину невільником, а потім вже відданням Богові належних почестей, благодаренням за дар внутрішнього визволення.

Той, хто перебуває у внутрішній неволі і в такому стані душі віддає Богові зовнішній культ почитання, стає лукавим та двоєдушним, і, крім внутрішньої неволі, потрапляє ще й у зовнішню неволю, – ритуалу, стає фанатичним прихильником зовнішніх обрядових церемоній.

Зовнішні добрі діла, зовнішні дії, що їх людина виконує з зовнішнього наказу морального авторитету, що не підкріплений спробами внутрішнього визволення, стають магічним культом, мертвим інструментальним актом, яким людина намагається спасти себе саму без Бога. Релігія в такому сприйнятті стає духовним засліпленням, знаряддям духовної деградації людини – „опіумом народу”.

 

*  Розуміння свободи епохою Відродження

 

Епоха Відродження в особі Піко делля Мірандола  показала своє розуміння людської свободи. Цей великий гуманіст в своїй знаменитій книзі „Промови про людську гідність” написав, що людина – це центр світу, і вона сама своїм вільним вибором вирішує, чи піднятися їй до божественного світу, чи опуститися в тваринний світ.

 

*  Свобода волі та „вільна арбітражність”

 

Під свободою або волею людини ми ще розуміємо можливість робити вибір  між добром і злом. Але право цього вибору дає людині не воля , а „вільна арбітражність”, яка по своїй суті є сваволею і результатом зіпсованої гріхом людської природи, зневоленням, втратою духовного зору, духовним засліпленням, яке позбавляє людину можливості бачити справжню суть речей і подає зло під видом добра. Ціллю ігнатіанської молити є повернути людині духовний зір, поглибити її бачення як духовних, так і матеріальних речей, чинити поступ у щораз кращому усвідомленні та розумінні справжньої вартості всього, що відбувається довкола неї і в ній самій.

 

Безмежнеє поле в сніжному завою.

Ох, дай мені обширу й волі!

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

І в серці нестерпнії болі.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

А чень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Іван Франко

 

*  Молитва – правда, а не фальш про своє життя

 

Молитва – це також правда, правда про своє життя, яку ми говоримо Богові. І якщо у мене на душі чорно, і я відчуваю духовне спустошення, самотність  , і у моїй душі пекло, і увесь зовнішній світ я також сприймаю майже як пекло, а в цей час молюся до Бога, складаючи йому благодарення  за великі дари і благодаті, яких зовсім нема в моєму житті, то моя молитва – фальш, я обманюю Бога, віддаю йому фальшивий культ і грішу проти першої Божої заповіді, чиню святотатство, і своїми молитвами  вимощую собі шлях до пекла.

 

*  Рішення і дія розум чи почуття ?

 

Нам здається, що наші рішення  і дії базуються на глибоких переконаннях, розумово обґрунтованих, що інтелектуальні спроможності відіграють тут головну роль, а почуття та емоції або нераціональні чи навіть алогічні чинники маловажні – якщо, звичайно, ми не приймаємо рішення у стані великого гніву чи ейфорії. Нищеподаний текст спростує таку думку.

„Думки стародавніх авторитетів, таких, як грецький філософ Арістотель та римський оратор і теоретик ораторського мистецтва Квінтіліан, збігаються з думками сучасних психологів у тому, що людина у своїй поведінці й рішеннях керується логікою далеко менше, ніж прийнято вважати. „На дії і вчинки людей, – говорив Арістотель, – впливають сім чинників: випадок, природа, примус, звичка, розум, бажання, пристрасть”. Зверніть увагу, що серед семи згаданих чинників, які, за твердженням Арістотеля, впливають на поведінку людини, лише один пов’язаний з розумовою діяльністю.

Подібного погляду дотримувався Квінтіліан, що навчав молодих римлян ораторського мистецтва, яке відігравало велику роль на суді в Стародавньому Римі: „Докази, звичайно, можуть змусити суддів поставитися до нашої справи прихильніше, ніж до справи нашого супротивника. Але вияви почуттів сильніші за докази: вони примусять суддів прагнути, щоб нашу справу було вирішено краще”. А чого хочуть, у те й вірять”.

Ці по­гля­ди збі­га­ю­ть­ся з да­ни­ми К. Дан­ло­па , фа­хів­ця в га­лу­зі ек­спе­ри­мен­таль­ної пси­хо­ло­гії: „Звер­нен­ня до ро­зу­му – це в біль­шо­сті ви­пад­ків менш важ­ли­вий чин­ник у за­галь­но­му ком­п­ле­к­сі... Лю­дей, для яких ло­гі­ч­ні до­ка­зи ма­ють пер­шо­ряд­не зна­чен­ня під час спри­йман­ня но­вих ду­мок, ду­же ма­ло – до них на­ле­жать на­сам­пе­ред на­у­ко­ві пра­ців­ни­ки. Од­нак і се­ред на­у­ко­вих пра­ців­ни­ків ло­гі­ч­ний під­хід, на­у­ко­ві ме­то­ди, як ві­до­мо, не єди­на ос­но­ва спри­йман­ня но­вих ду­мок. На­у­ков­ці більш під­дат­ли­ві впли­вам не­ло­гі­ч­них чин­ни­ків, як­що йде­ть­ся про спра­ви по­за ме­жа­ми їх про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті. Як­що ж при­ро­до­зна­вець сти­ка­є­ть­ся з про­б­ле­ма­ми по­лі­ти­ки або ре­лі­гії, то він під­да­є­ть­ся впли­вам не­ло­гі­ч­них чин­ни­ків так са­мо, як і лю­ди­на, що не має ні­чо­го спіль­но­го з на­у­кою” [9]  .

І тому, перш ніж дійти до рішень  та дій, ми повинні усвідомити мотиви, якими керуємось, приймаючи рішення .

З. Фрейд  перший розділ своєї книжки „Введення у психоаналіз” присвятив помилковим діям : обмовкам (помилкам на слові), опискам (помилкам в написанні), очиткам (помилкам при читанні), „ослышкам” − помилкам слуху та забуванням імен, дат  тощо. Коли йому говорили, що він марнує час, займаючись дрібними та незначними речами, він відповідав, що саме дослідження дрібних речей може відчинити перед нами двері людської підсвідомості й показати справжні мотиви, якими керується людина у своїй вчинках та рішеннях.

 
   

[1]  Киричук О.  В., Роменець В.  А., Шатенко В.  О. Основи психології.   Київ  :  1995. – С. 165.

[2]  Гримак Л. П. Резервы человеческой психики. – Москва: 1987. – С. 24  .

[3]  Ноуен Г.   Із самоти. – Львів: 1992. – С. 6-7.

[4]  Fogarty P.   Why don’t they believe us? – Dublin: 1993. – P. 22-23.

[5]  Nuovo dizionario di spiritualitа, a cura di S. de Fiores e T. Goffi. – San Paolo:  1999.    P  . 293-294.

[6]  Gandhi  M.K. Autobiografia.    Książka i Wiedza: 1973.   S  .  89  .

[7]  Augustyn  J. SJ. Agamie, gdzie jesteś? – Czechowice-Dziedzice.   S  . 6.

[8]  Свенцицкая И. С. Раннее христианство: страницы истории. – Москва: 1987. – С. 129.

[9]  Томан І.   Мистецтво говорити. – Київ: 1989. – С. 135.