VIII .  Розмова: закінчення медитації усними молитвами з Богом і святими

 

О Боже мой, восстанови

Мой падший дух, мой дух унылый;

Я жажду веры и любви...

Плещеев

 

„Для мене існує три способи розмови з Богом. Перший полягає у тому, що говорю Йому внутрішнім голосом, без слів, свої переживання . Другий спосіб – говорю те саме вголос. Коли слухаю власний голос, то відчуваю, що не можу говорити з Богом про щось несуттєве. Відчуваю, що мушу казати всю нагу правду. Молитва вголос примушує мене щиро і правдиво висловлювати все, що приховується у глибині мого єства, щоб виявити Богові мою справжню тугу. Третій спосіб – мовчання . Не йдеться про порожнє мовчання; напроти – виражаю ним свою душу. Не шукаю при цьому жодних слів і вірю, що перед Богом вийде на поверхню все те, що для мене цією миті є важливим. Завдяки цій молитві у мені пробуджується і виходить із сфери несвідомого те, про що я навіть не мав поняття. І віддаю це Богові” [1]  .

 

Кінцева розмова – молитва . Уявляючи собі Христа, нашого Господа, присутнього і розп’ятого на хресті, розмовляти з Ним, питаючи, – як це Він, будучи Творцем, став людиною, і від вічного життя перейшов до земної смерті та вмер за мої гріхи. Подібно, дивлячись на себе самого, питати: Що я зробив для Христа? Що я роблю для Христа? Що я повинен зробити для Христа? І, бачачи Його в такому стані, прибитого до хреста, роздумувати про те, що прийде мені на думку. Кінцеву розмову завершується правильно, якщо говорити так, наче приятель до приятеля, або слуга до свого пана, чи то прохаючи про якусь благодать , чи то звинувачуючи себе у якомусь злому  вчинку, чи то звіряючись у своїх таємницях і прохаючи його поради [53-54  ДВ].

 

Щоб зро­зу­мі­ти не­об­хід­ність за­кін­чен­ня ме­ди­та­ції ус­ни­ми мо­лит­ва­ми з Бо­гом і свя­ти­ми, зга­дай­те пункт про пе­ре­жи­ван­ня Бо­жої при­сут­но­сті , а та­кож зро­біть се­рію ча­ст­ко­вих іс­пи­тів со­ві­с­ті про те, як про­во­ди­те уяв­ні роз­мо­ви з ін­ши­ми людь­ми і з со­бою. На­ма­гай­тесь зро­зу­мі­ти, чо­му так важ­ко роз­мо­в­ля­ти з Бо­гом, на­то­мість мо­же­мо ці­лі го­ди­ни мар­ну­ва­ти на по­ро­ж­ні уяв­ні ба­ла­ч­ки.

Іспит совісті допоможе нам зрозуміти власні комплекси, страхи, рани. Якщо не маємо сміливості сказати щось у вічі своєму ближньому, то підсвідомо будемо це компенсувати уявними суперечками з ним. Намагайтесь перенести це на свої стосунки з Богом. Ісус був людиною, якій ставили питання, сперечались з Ним. Ви також не бійтеся це робити. Запитуйте Його, сперечайтесь, якщо чогось не розумієте. Це саме робіть і з своїми улюбленими святими, біографії і твори яких добре знаєте. Божа благодать  спричинить, що ці розмови будуть ставати щораз реальнішими, повчаючими, лікуючими і визволяючими.

Розмовляти з Богом і святими слід не тільки в кінці медитації, але й під час медитації. Ми маємо схильність  молитву, як розмову з Богом, спроваджувати до молитви, як інтелектуальних роздумів чи навчання. Якщо читаємо духовну книжку, то захоплюємось новими ідеями, думками, любимо про це розмовляти з іншими людьми. А молитва – це не розмова про Бога, а з Богом.

„Чим більше під час медитації є безпосередніх розмов з Богом і Пресвятою Богородицею, тим повніше вона стає тим, чим повинна бути – особистою зустріччю, завдяки якій стає можливим підпорядкування своєї волі Божій волі.

Безпосередній діалог повинен пронизувати всю медитацію, але в кінцевій розмові медитація доходить до найбільшого почуттєвого напруження і стає останнім акордом людського серця, яке прагне повністю з ’єднатися з Богом, щоб, повністю наповнене вдячністю, могло в усьому любити і служити Божій Величі [233  ДВ]” [2].

 
   

[1] Paulas J . , Šebek J .    Anzelm Gr ü n odpowiada na pytania . –Krakόw: 2003.– S. 90.

[2]   Augustyn  J. SJ. Agamie, gdzie jesteś? Czechowice-Dziedzice.    S   . 7.